Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Четверта Львівська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_3, який за життя склав на її користь заповіт, однак вона про існування такого заповіту дізналася лише у вересні 2007 року, тому з поважних причин пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Під час розгляду справи позивачка уточнила позов і просила визначити їй додатковий двомісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_3

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2008 року позов задоволено, постановлено визначити ОСОБА_1 додатковий двомісячний строк для прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_3, складеним на користь позивачки 17 січня 1996 року.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову й постановлено продовжити позивачці строк на прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини на підставі статей 1268- 1272 ЦК України 2003 року, виходив із того, що позивачка з поважних причин пропустила строк для прийняття спадщини після діда ОСОБА_3, оскільки вона не знала про наявність заповіту, складеного 17 січня 1996 року ОСОБА_3 на її користь.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 з поважних причин пропустила строк для прийняття спадщини після діда ОСОБА_3, однак зазначив у рішенні, що положення ЦК України (435-15) 2003 року не можуть бути застосованими до спірних правовідносин, а тому продовжив позивачці строк для прийняття спадщини на підставі статті 550 ЦК УРСР 1963 року.

Проте з такими висновками судів цілком погодитися не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належала частина квартири АДРЕСА_1, 17 січня 1996 року він склав на користь своєї онуки ОСОБА_1 заповіт, за яким заповів їй зазначену частину квартири.

Також установлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 4 червня 1999 року звернулася лише його дружина ОСОБА_2

З урахуванням наведеного та з огляду на положення пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК УРСР (1540-06) 1963 року й у цій частині висновок апеляційного суду є правильним.

Проте відповідно до статті 550 ЦК УРСР 1963 року строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

Таким чином у разі продовження спадкоємцеві строку для прийняття спадщини одночасно вирішується питання про визнання за ним права на майно, що збереглося в натурі.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, застосував лише частину першу статті 550 ЦК УРСР 1963 року, однак не звернув уваги на положення частини другої зазначеної статті, лише продовжив позивачці строк для прийняття спадщини, при цьому не перевірив та не зазначив у рішенні чи збереглося в натурі майно, на яке претендує ОСОБА_1, та одночасно не вирішив питання про наслідки продовження цього строку, якими є визнання за позивачем права на майно та його передача в натурі.

Згідно за статтею 550 ЦК УРСР 1963 року строк для прийняття спадщини продовжується за наявності поважних причин його пропуску.

Поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця саме на вчинення дій по прийняттю спадщини.

В обґрунтування позову єдиною причиною пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначала те, що вона не знала про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 на її користь, і таку причину позивачка вважала поважною.

У свою чергу відповідачка заперечувала проти позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 було відомо про час смерті ОСОБА_3та про заповіт.

За статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції в порушення статей 60, 212, 214, 215 ЦПК України в рішенні зазначив, що вважає встановленим те, що позивачка не була обізнана про існування заповіту, при цьому такий висновок обґрунтував на припущеннях, оскільки не встановив та не зазначив у рішенні доказів, на підставі яких дійшов такого висновку, не навів і підстав звільнення ОСОБА_1 від доказування.

Не дав суд оцінки й діям ОСОБА_1, обставинам та суб'єктивному відношенню позивачки до її діда, які призвели до того, що вона не скористалася заповітом, не з'ясував і того, чи зверталася позивачка до нотаріальної контори по питанню розшуку заповіту, а тому не можна визнати цілком обґрунтованим висновок суду про поважність причин пропуску позивачкою значного (більше восьми років) строку для прийняття спадщини.

Апеляційний суд на зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги і також погодився з висновками суду про поважність причин пропуску позивачкою строку на прийняття спадщини.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 травня 2008 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.