Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради та Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування на частину будинку, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Печерської районної у місті Києві ради, Київської міської ради, органу опіки та піклування Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Печерського РУ ГУ МВС України у місті Києві про визнання недійсними розпорядження про приватизацію частини будинку та свідоцтва про право власності у порядку приватизації, визнання частково недійсним рішення про приватизацію земельної ділянки, визнання права користування земельною ділянкою за набувальною давністю та виселення з будинку,

У жовтні 2003 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом та просив анулювати реєстраційний запис про право власності ОСОБА_10 на ? частину будинку по вул. АДРЕСА_1, внести відповідні зміни до реєстраційних документів Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, визнати за ним право власності у порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_11 заповіла йому квартиру АДРЕСА_1 При оформленні спадщини необхідно надати довідку-характеристику на спадкове майно. Він звернувся до Київського бюро технічної інвентаризації, яке надало йому відповідь про те, що йому слід звернутися до районної державної адміністрації по питанню анулювання права власності на ? частину спірного будинку, яка зареєстрована за ОСОБА_10, а Печерська районна у м. Києві державна адміністрація листом відмовила йому у цьому.

У травні 2003 року він звернувся до суду із скаргою на неправомірні дії посадових осіб бюро технічної інвентаризації, у задоволенні якої йому рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 травня 2003 року відмовлено з тих підстав, що сума ідеальних часток будинку в цілому складає величину більше одиниці, а при приватизації ОСОБА_11 квартири в цьому будинку відповідні зміни у документацію внесені не були. При цьому йому стало відомо, що на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою народного суду 4-ої дільниці Печерського району м. Києва від 24 грудня 1956 року визнано право власності за ОСОБА_10 та ОСОБА_12 по ? частині будинку по вулиці АДРЕСА_1 за кожним.

У подальшому частина будинку ОСОБА_12 перейшла до ОСОБА_7, а у ОСОБА_10 його частина будинку була конфіскована, проте він залишився проживати в ній як наймач, 12 травня 1978 року з ним був укладений договір найму жилого приміщення.

10 червня 1978 року ОСОБА_10 на підставі обмінного ордера жилого приміщення від 10 червня 1978 року № 861 обміняв займане ним спірне приміщення з ОСОБА_13 та ОСОБА_11 і переїхав проживати у м. Краснодар, де 23 червня 1979 року помер.

У 1985 року помер ОСОБА_13, а особистий рахунок був оформлений на ОСОБА_11 4 листопада 1993 року вона приватизувала квартиру №2 у цьому будинку. Оскільки відповідачі не внесли відповідні зміни у документи та не анулювали запис щодо права власності ОСОБА_10, внаслідок чого в цьому будинку виявилися зареєстрованими три власника по ? частині кожного, що унеможливлює оформити його право на спадщину, просив визнати за ним право власності на ? частину будинку по вул. АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом ОСОБА_11 від 28 березня 1996 року.

Не погоджуючись із зазначеним позовом, ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва від 4 листопада 1993 року № 4861"Про приватизацію квартири АДРЕСА_1" та видане ОСОБА_11 на підставі цього розпорядження свідоцтво про право власності на житло, виселити ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 із зазначеної частини будинку без надання іншого житла і визнати недійсним рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 407/1817 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд" в частині передачі їй та ОСОБА_6 у власність по ? частині земельної ділянки за вказаною адресою, а також визнати за нею за набувальною давністю право на користування земельною ділянкою за цією адресою. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у 2007 році в ході розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до неї про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою їй стало відомо про обставини незаконного обміну ОСОБА_14 квартири АДРЕСА_1, яка знаходиться у комунальній власності й на придбання якої вона має першочергове право у разі відчуження її державою. Вважає, що при оформленні права власності та видачі ОСОБА_11 свідоцтва про право власності на житло було порушено Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . Частина будинку, що належала ОСОБА_10 перейшла у власність держави у порядку конфіскації, а не відчуження, тому право користування земельною ділянкою не переходило і вся земельна ділянка після засудження ОСОБА_10 використовувалася її батьками. Вважає, що право власності ОСОБА_6 на ? частину будинку набуто з порушенням чинного законодавства, тому просить скасувати в цій частині рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 407/1817 й визнати за нею право користування всією земельною ділянкою за набувальною давністю.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 червня 2008 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.

Визнано розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва від 4 листопада 1993 року № 4861 "Про приватизацію квартири АДРЕСА_1" та свідоцтво про право власності на зазначене житло на ім’я ОСОБА_11 недійсними. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Визнано недійсним рішення Київської міської ради від 15 липня 2004 року № 407/1817 "Про приватизацію земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд" в частині передачі у власність ОСОБА_6 і ОСОБА_15 по ? частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1

Визнано за ОСОБА_7 за набувальною давністю право на користування спірною земельною ділянкою.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2006 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 червня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено.

Анульовано у Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна реєстраційний запис про право власності ОСОБА_10 на ? частину будинку АДРЕСА_1 у м. Києві.

Зобов’язано Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна внести відповідні зміни в реєстраційні документи.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року та зобов’язано Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна внести відповідний реєстраційний запис. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції, у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що ухвалою народного суду 4-ї ділянки Печерського району м. Києва від 24 грудня 1956 року затверджена мирова угода про те, що власниками будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_12 та ОСОБА_10 по 1/2 частині кожний з визначенням порядку користування будинком та земельною ділянкою.

Вироком Київського обласного суду від 24 липня 1962 року ОСОБА_10 засуджений до 12 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна. Частина його будинку була конфіскована й перейшла у власність держави.

У 1978 році він як наймач спірної частини будинку обміняв свою частину будинку на квартиру ОСОБА_11 у м. Краснодарі.

У 1993 році ОСОБА_11 на законних підставах приватизувала свою частину будинку і стала її власником.

Після смерті ОСОБА_11 у 2002 році, ОСОБА_6, як її спадкоємиць у встановленому законом порядку успадкував спірну частину будинку та у відповідності до вимог чинного законодавства 15 липня 2004 року приватизував спірну частину земельної ділянки.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.