Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Прокопчука Ю.В.,

Перепічая В.С., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю; за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири та поділ квартири; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним і визнання права власності на 1/3 частку квартири та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення 1/2 частини вартості спільно нажитого майна за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 3 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 жовтня 2007 року,

У березні 2003 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва від 1 серпня 1995 року № 21 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. Крім них, за вказаною адресою значиться зареєстрованим чоловік ОСОБА_3 – ОСОБА_5, який з 10 листопада 2000 року у квартирі не мешкає. Посилаючись на те, що відповідач із цього часу квартирою не цікавиться, комунальні платежі не сплачує, у квартирі відсутні його речі, просили усунути перешкоди в користуванні вищезазначеною квартирою шляхом зняття ОСОБА_5 з реєстрації в ній.

У процесі розгляду справи ОСОБА_3 подала позов про стягнення з ОСОБА_5 1/2 частини вартості спільно нажитого майна, до якого належить: квартира АДРЕСА_2 та автомобіль марки ГАЗ-5327, 1992 року випуску.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 11 березня 2003 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

ОСОБА_5, не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся із заявою про перегляд його за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 1 грудня 2006 року заяву ОСОБА_5 задоволено, рішення районного суду скасовано.

У листопаді 2006 року ОСОБА_5 звернувся з позовом про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та поділ квартири, посилаючись на те, що квартира ним була придбана під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 і на підставі ст. ст. 60, 61 Сімейного кодексу України (далі – СК України) є спільною сумісною власністю подружжя. Після розірвання шлюбу в 2001 році він виїхав на роботу до Еквадору, де проживає тимчасово, але має намір повернутися до України й мешкати в спірній квартирі.

ОСОБА_4 подав позов, в якому просив визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 1 серпня 1995 року № 21, видане на ім’я його матері, ОСОБА_3, та визнати за ним право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 24 грудня 1994 року він був учасником спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3. У жовтні 1995 року його батьки продали цю квартиру та на отримані кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, однак свідоцтво про право власності було видане лише на ОСОБА_3, його інтереси як малолітньої на той час дитини не були враховані.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 3 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 жовтня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено; позов ОСОБА_5 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на порушення в цій частині судами норм матеріального та процесуального права.

У решті – судові рішення не оскаржуються.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що останній пропустив строк позовної давності на звернення до суду з позовом. Причин поважності пропущення строку він суду не вказав та не підтвердив їх відповідними доказами.

З такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд розглянув справу з порушенням цієї норми.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 (а.с. 216-218) посилалася на те, що суд не з’ясував належним чином питання щодо строків позовної давності та не дав оцінки його доводам про те, що цей строк ним не було пропущено, оскільки власниця квартири – його мати – ОСОБА_3, визнала його право на частку у квартирі та не ставила питання про застосування строків. Про порушення своїх прав він дізнався із часу пред’явлення його батьком позову до суду, який до цього часу визнавав його право на частку у квартирі, про що, зокрема, свідчить надісланий на його адресу електронний лист від 26 лютого 2003 року (а.с. 171).

Апеляційний суд залишив ці доводи та докази поза увагою й оцінкою.

Крім того, апеляційний суд без урахування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про пропущення ОСОБА_5 строку давності, визнав правильним висновок суду першої інстанції про наявність у нього права власності на 1/2 частину спірної квартири, у тому числі й частку, на яку претендував ОСОБА_4

При цьому апеляційний суд не звернув уваги як на доводи апеляційних скарг про те, що в 2001 року ОСОБА_5 залишив спірну квартиру сину й при розірванні шлюбу заявив, що спірного майна не має, так і на зміст ч. 3 ст. 29 КпШС України та ст. 72 СК України про те, що строк позовної давності для вимоги про поділ майна колишнього подружжя, встановлюється у три роки.

За таких обставин, які свідчать про те, що апеляційним судом неправильно застосовано процесуальний закон і це призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 жовтня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.