Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Київської районної в м. Донецьку ради, Донецької міської ради, третя особа – ОСОБА_5, про визнання права користування земельною ділянкою,

У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на будинок, посилаючись на те, що її батьку ОСОБА_6 належав будинок АДРЕСА_1, у ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер, вона прийняла спадщину, оскільки фактично вступила в управління спадковим майном, користувалася будинком і присадибною ділянкою, знесла старий будинок і підготувала ділянку для будівництва нового будинку.

Позивачка просила визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1.

Згодом ОСОБА_3 змінила позов і просила визнати за нею право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вона прийняла спадщину ОСОБА_6, в порядку спадкування набула права власності на будинок, а відтак згідно статті 120 ЗК України до неї перейшло право користування присадибною земельною ділянкою, на якій цей будинок був розміщений.

Судом до участі в справі як відповідачів залучено Київську районну в м. Донецьку раду та Донецьку міську раду.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 10 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 14 жовтня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що в 1959 році рішенням виконавчого комітету районної ради ОСОБА_6 була надана в безстрокове користування земельна ділянка площею 600 кв.м. для індивідуального житлового будівництва по АДРЕСА_1, з ним було укладено відповідний договір про надання ділянки для будівництва, ОСОБА_6 побудував на зазначеній ділянці будинок, у якому проживав до дня смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 року, після смерті ОСОБА_6 позивачка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, але до нотаріальної контори не зверталася.

Також установлено, що ОСОБА_3 знесла побудований її батьком будинок і на його місті розпочала будівництво фундаменту нового будинку.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що ОСОБА_3 прийняла спадщину батька – будинок АДРЕСА_1, за наявності у ОСОБА_6 документів про виділення земельної ділянки під забудову, плану такої ділянки та проекту будівництва будинок не можна вважати самовільно спорудженим, а тому до позивачки перейшло й право користування земельною ділянкою.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Так згідно з частиною першою статті 90 ЗК УРСР 1970 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Правило про те, що в разі набуття особою права власності на жилий будинок до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій він розміщений, передбачене й частиною другою статті 120 ЗК України.

Разом із тим у такому випадку право користування земельною ділянкою не є самостійним, так як обов’язковою умовою для його виникнення є наявність у особи права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 105 ЦК УРСР 1963 року громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

З урахуванням наведеного, сама по собі наявність у особи лише документів про виділення земельної ділянки під забудову, плану ділянки та проекту будівництва не свідчить про виникнення у нього права власності на об’єкт нерухомості

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 та Київська районна в м. Донецьку рада посилалися на те, що право власності на будинок АДРЕСА_1 ні за ОСОБА_6, ні за ОСОБА_3 зареєстроване не було, позивачкою не надано правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності її батька на будинок, відповідно будинок не був спадковим майном, і ОСОБА_3 не набула права власності на нього, вона не зверталася до нотаріальної контори та не зареєструвала свого права власності на будинок, крім того, на теперішній час збудованого ОСОБА_6 будинку взагалі не існує, а земельна ділянка за вказаною адресою позивачці в користування у передбаченому законом порядку не передавалася, проте вона самовільно зайняла цю ділянку й самочинно збудувала на ній фундамент.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача та третьої особи належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, вирішив питання про визнання за позивачкою права користування земельною ділянкою при тому, що за нею не було зареєстроване право власності на будинок АДРЕСА_1, а на час розгляду справи будинок знесений, у достатньому обсязі не вмотивував свого висновку про те, що будинок не є самовільно спорудженим, і ОСОБА_3 мала право на його спадкування.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 14 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.