6-21175св08 Про визнання свідоцтва про право власності на житло - 25.03.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду комунального майна Херсонської міської ради, ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право власності на житло № 3551 та розпорядження № 3551-ж частково недійсними,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

Фонду комунального майна Херсонської міської ради (далі - Фонд), ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право власності на житло № 3551 та розпорядження № 3551-ж частково недійсними.

Позивачка зазначала, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1, а відповідачка - квартири АДРЕСА_2, за цією ж адресою. При ознайомленні з інвентарною справою їй стало відомо, що нежилі приміщення №№ 5, 6 (раніше приміщення ІІІ), які на час придбання нею квартири АДРЕСА_1 заходились у спільному користуванні, передано у власність ОСОБА_2 Оскільки передача цих приміщень у власність помилкова та неможлива взагалі, оскільки в підсобних приміщеннях знаходиться газовий котел та без доступу до спірних приміщень неможливе опалення квартири ОСОБА_1, позивачка просила позов задовольнити.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 24 червня

2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 3 вересня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними розпорядження Фонду № 3551-ж від 31 березня 1999 року та свідоцтво про право приватної власності на житло № 3551, видане Фондом від 31 березня 1999 року на квартиру АДРЕСА_2 у частині передачі у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 нежилих приміщень №№ 5, 6 (раніше приміщення ІІІ), площею 4,23 кв.м та 11,10 кв.м. Передано вказані підсобні приміщення в спільне користування власникам квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позовні, вимоги суд першої інстанції, посилався на те, що визнання за ОСОБА_2 права власності на приміщення № 5, 6 (раніше приміщення ІІІ) порушує право власності ОСОБА_1 через позбавлення права доступу до опалення власної квартири, неможливість перенесення опалювального приладу, відсутність іншого джерела опалення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд указав, що відповідачка не довела, що приміщеннями № 5, 6 вона та члени її сім'ї особисто користувалися на підставі договору найму, а тому висновок суду про задоволення позовних вимог на підставі ст. 393 ЦК України відповідає обставинам справи.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом установлено, що квартири АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 до передачі їх у власність наймачам були однією комунальною квартирою, в якій проживали ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с. 65).

Відповідно до свідоцтва про право власності № 13 АДРЕСА_1 від 24 липня 1998 року, виданого Фондом, приміщення квартири АДРЕСА_1 загальною площею 36,94 кв.м передано в спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 16, 62).

31 березня 1999 року Фондом на підставі розпорядження № 3551 від 31 березня 1999 року видано свідоцтво № 3551 про право власності на житло, відповідно до якого приміщення квартири АДРЕСА_2, загальною площею 71,47 кв.м передано в спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у тому числі спірні приміщення №№ 5, 6 площею 4,23 кв.м та 11,10 кв.м відповідно (а.с. 9-11). Приміщення 1 площею 4,6 кв.м залишено в спільному користуванні власників квартир АДРЕСА_2,АДРЕСА_1.

У квітні 2006 року помер ОСОБА_3, спадщину після смерті якого прийняла його мати - ОСОБА_2

Згідно з договором купівлі - продажу від 20 серпня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_1 купила двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 17).

У результаті переобладнання квартири в установленому порядку на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від

АДРЕСА_1 лютого 2005 року № 98 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 59,2 кв.м (а.с.18).

Установлено, що після поділу квартир ОСОБА_2 залишилось 3 житлові кімнати, ванна, вбиральня та два коридори (приміщення №№ 5, 6), оскільки кухні в неї не було, приміщення № 6 було переобладнано під кухню.

Опалювальний пристрій газифікованої печі (далі - ГУК) необхідно було запалювати з кухні квартири АДРЕСА_2, в якій проживає ОСОБА_2 Проте попередні власники ІНФОРМАЦІЯ_1 не вирішили необхідним перенести ГУК до своєї квартири АДРЕСА_1, тому що через добросусідські відносини заходили до квартири

АДРЕСА_2 упродовж опалювального сезону.

У 1998-1999 роках квартири було приватизовано й попередні власники не заперечували щодо такого порядку визначених ними меж цих квартир.

Статтею 71 ЦК України 1963 року та ст. 257 ЦК України 2003 року встановлено загальний перебіг строку позовної давності у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Задовольняючи вимоги, суд дійшов суперечливих висновків, указавши, що позивачка довідалась про порушення свого права після того, як відповідачка заборонила ОСОБА_1 користуватися приміщеннями №№ 5, 6.

Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 продали свою квартиру в 2002 році й при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_1 усвідомлювала, що приміщення, в якому знаходиться її ГУК, розташовано на території приватної власності інших осіб.

Таким чином, суд не з'ясував, коли ОСОБА_1 могла довідатись про порушення свого права та з яких причин пропустила строк на звернення до суду.

До того ж суд не взяв до уваги, що попередні співвласники квартири не заперечували проти передачі спірних приміщень у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Крім того ухвалюючи рішення, суд посилався на пояснення сторін, показання свідків та лист відкритого акціонерного товариства "Херсонгаз" (далі - ВАТ "Херсонгаз") від 29 травня 2008 року № 1170/09.

При цьому суд не взяв до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 31 січня 2008 року № 30 (а.с. 123), лист ВАТ "Херсонгаз" від 20 березня 2007 року № 591/04, який передбачає можливість проведення реконструкції з перенесенням опалювального пристрою до квартири позивачки, і в якому містяться роз'яснення, що із цією метою власнику квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 необхідно звернутись до проектної організації з наданням технічного паспорта квартири для подальшого проведення робіт з розроблення проектної документації відповідно до вимог п. 6.49 Державних будівельних норм 2.5-20.2001 року "Газопостачання".

Пункт 6.49 Державних будівельних норм 2.5-20.2001 року "Газопостачання" указує, що топки газифікованих печей необхідно передбачати з боку коридору або іншого нежилого приміщення; у разі неможливості виконання такої вимоги - допускається передбачати топки газифікованих печей з боку жилих приміщень.

За таких обставин суд ухвалив рішення на підставі суперечливих доказів і без з'ясування всіх обставин справи.

Указавши на те, що не можна керуватись висновком експерта Грибкової Н.Г., оскільки при дослідженні експертом використовувались відомості, які не відповідають дійсності, суд у порушення вимог ст. 150 ЦПК України не обговорив питання про можливість призначення повторної експертизи.

Апеляційний суд на зазначені доводи апеляційної скарги та суперечності не звернув уваги й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.