Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державної компанії "Укрекокомресурси" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

У травні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебував із відповідачем у трудових відносинах і працював на посаді електромонтера. Наказом від 24 травня

2005 року № 28-к був звільнений за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Своє звільнення вважав незаконним та просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 квітня 2005 року до дня поновлення на роботі та 50 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 6 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Поновлено

ОСОБА_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування цеху № 23 виробничого комплексу "Автоливмаш" державної компанії "Укрекокомресурси". Стягнуто з державної компанії "Укрекокомресурси" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з квітня 29 квітня 2005 року до дня постановлення рішення в сумі 7 108 грн. 84 коп. та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення заробітку за один місяць у сумі 525 грн. допущено до негайного виконання.

У касаційній скарзі державна компанія "Укрекокомресурси" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що наказом від 24 травня 2005 року № 28-к ОСОБА_1 був звільнений з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування цеху № 23 виробничого комплексу "Автоливмаш" державної компанії "Укрекокомресурси" з 29 квітня 2005 року за прогули без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі доповідних начальника цеху від 13, 14, 15, 18, 19, 21 та 29 квітня 2005 року та актів від 15 і 18 квітня 2005 року.

Задовольняючи позов та поновлюючи строк на звернення до суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із поважності пропуску цього строку, з обґрунтованості вимог позивача й того, що він не допускав прогулів, а запізнювався на роботу на 1 годину, у зв'язку з чим у порушення чинного законодавства не був допущений до роботи. Крім того звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням чинного трудового законодавства.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судові рішення ухвалені з додержанням судом норм матеріального та процесуального права й доводи скарги його висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державної компанії "Укрекокомресурси" відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 6 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.