Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, УМВС України в Полтавській області та УБОЗ УМВС України в Полтавській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників органів міліції,

У листопаді 2006 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 травня 2003 року в с. Абазівка Полтавського району до нього під'їхали працівники УМВС України в Полтавській області, витягли його з машини та поклали обличчям на асфальт, заламавши руки за спину. Не пояснюючи також причину його затримання доставили до службового кабінету УБОЗ УМВС України в Полтавській області, де працівники міліції ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, використовуючи владу та своє службове становище представника влади, стали застосовувати до нього незаконні засоби, фізичне і психічне насильство, катувати, вимагаючи від нього визнання у скоєні злочину, якого він не скоював, від чого він декілька разів втрачав свідомість, відчував сильний біль.

4 червня 2003 року його звільнили з-під варти і він відразу ж звернувся за медичною допомогою. Внаслідок неправомірних дій працівників міліції йому заподіяні тілесні ушкодження у вигляді гострого комперсійно-ішемічного постравматичного пошкодження обох променевих нервів на рівні пахвинних ямок з верхнім дистальним в'яло вираженим парапарезом, які кваліфікуються як ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я. Він майже 6 місяців знаходитися на лікуванні у лікарнях. Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 24 березня 2006 року працівник міліції ОСОБА_2 засуджений за вчинені щодо нього злочинні діяння. Інші працівники міліції перебувають у розшуку. Просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в розмірі 5 000 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 млн. грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок Держави шляхом списання Державним казначейством України у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, 2 086 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 500 грн. за надану юридичну допомогу, а всього 202 586 грн.

Додатковим рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 грудня 2007 року стягнуто з Державного казначейства України на користь Держави судовий збір у розмірі 59 грн. 50 коп. та 30 грн. на користь ТУДСА у Полтавській області.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 5 березня 2008 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2007 року залишено без змін, а додаткове рішення цього ж суду від 19 грудня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким судові витрати в справі у вигляді судового збору в розмірі 59 грн. 50 коп. віднесено за рахунок Держави, а витрати, пов'язані з інформаційно-технічним забезпеченням у розмірі 30 грн. стягнуто з ОСОБА_1

У касаційній скарзі Державне казначейство України ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що відповідно до вимог ст. 1176 ЦК України злочинними діями працівників міліції, зокрема ОСОБА_2 під час виконання ним службових обов'язків ОСОБА_1 заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, що були небезпечними для його життя.

Проте погодитися з покладенням відповідальності на Державне казначейство України за відшкодування матеріальної та моральної шкоди не можна, оскільки вони зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Так, подія мала місце у травні 2003 року, тому застосування судами до спірних правовідносин положень ст. 1166 ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року є безпідставним, оскільки правовідносини виникли у період дії ЦК УРСР (1540-06) .

Відповідно до вимог ст. 442 ЦК УРСР шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом.

Тому, суди необґрунтовано поклали відповідальність по стягненню матеріальної та моральної шкоди на управління Державного казначейства України.

Крім того, судами при визначенні розміру заподіяної моральної шкоди не враховані вимоги п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , якою передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2007 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 5 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.