Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання дійсним, визнання права власності на жилий будинок і земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 в інтересах недієздатної ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадщину, визнання права власності на предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, і відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2007 року,

У липні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору довічного утримання, визнання за нею права власності на жилий будинок та земельну ділянку.

Зазначала, що по сусідству з нею в АДРЕСА_1 проживали ОСОБА_4, 1918 року народження, і ОСОБА_5, 1922 року народження, - батьки відповідачки, які за віком і станом здоров'я потребували сторонньої допомоги. Вона часто надавала їм таку допомогу.

Наприкінці 2001 року між нею та подружжям ІНФОРМАЦІЯ_1, за пропозицією останніх, було фактично укладено договір довічного утримання, між ними була досягнута домовленість щодо всіх істотних умов договору й вона приступила до їх виконання.

За умовами досягнутої домовленості вона зобов'язалась їх довічно доглядати, готувати їжу, прибирати, займатися домашнім господарством, а подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1, у свою чергу, передати їй у власність належний їм на праві власності будинок № 20 з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та земельну ділянку розміром 0, 35 га, на якій він розташований.

Свою дочку, ОСОБА_2 батьки заздалегідь, забезпечили житлом - купили їй частину жилого будинку в місті Полтаві.

Позивачка належним чином виконувала взяті на себе за договором зобов'язання.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, ОСОБА_1 поховала її, відбула всі поминальні обіди.

24 квітня 2002 року для оформлення договору довічного утримання ОСОБА_4 викликав додому секретаря сільської ради, проте остання такий договір посвідчувати відмовилася, заявивши при цьому, що такі договори оформляються безпосередньо в нотаріальній конторі, і запропонувала посвідчити заповіт, який і було за бажанням ОСОБА_4 посвідчено.

Відповідно до заповіту ОСОБА_4 усе належне йому майно, де б воно не було й з чого б воно не складалося, заповідав ОСОБА_1

Маючи намір оформити житловий будинок і земельну ділянку на позивачку, ОСОБА_4 17 червня 2002 року запросив додому нотаріуса, який на його прохання посвідчив доручення на ім'я ОСОБА_6, якому ОСОБА_4 доручив подарувати ОСОБА_1 зазначене майно.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, вона його поховала.

Посилаючись на те, що між нею та подружжям ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично відбувся договір довічного утримання, усі умови якого нею були виконані, але такий договір залишився нотаріально не посвідчений, просила визнати договір дійсним і визнати за нею право власності на жилий будинок із господарськими спорудами та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1.

У липні 2003 року ОСОБА_3 в інтересах недієздатної ОСОБА_2, опікуном якої вона є, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно, у тому числі й на предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, і відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що саме вона доглядала за своїми родичами: ОСОБА_5, ОСОБА_4 - та їхньою донькою - ОСОБА_2, інвалідом 2 групи внаслідок психічного захворювання, яку після смерті батьків забрала до м. Полтави, де вона й мешкає.

ОСОБА_4 унаслідок помилки уклав заповіт; відповідачка шляхом обману примусила його скласти заповіт на своє ім'я, тоді як він бажав, щоб все майно залишилося людині, яка догляне його доньку. Крім того, спірний будинок і земельна ділянка належали подружжю ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яку прийняли її донька, яка проживала разом із батьками, і чоловік ОСОБА_4, а тому ОСОБА_1 за заповітом належить 1/4 частина спадкового майна, проте й ту вона отримала шляхом обману.

ОСОБА_3 просила визнати заповіт, складений ОСОБА_4 на користь відповідачки, недійсним; визнати за ОСОБА_2 право власності на будинок та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1, а також на земельні паї, які належали її батькам.

Рішенням Полтавського районного суду від 23 жовтня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано договір довічного утримання дійсним, визнано за ОСОБА_1 право власності на жилий будинок із господарськими будівлями та земельну ділянку 0, 35 га, що розташовані по АДРЕСА_1; зустрічний позов задоволено частково: визнано заповіт від 24 квітня 2002 року недійсним, визнано за ОСОБА_2 право власності на земельні паї, що знаходяться на території Кротенківської сільської ради, за № 266 розміром 1, 45 га та за № 267 розміром 1, 46 га, зареєстровані відповідно на ОСОБА_4, ОСОБА_5; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2007 року зазначене рішення суду в частині задоволення первісного позову скасовано й в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; визнано за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок та земельну ділянку на якій він розташований, площею 0, 35 га, що по АДРЕСА_1. У решті - рішення суду залишено без змін.

У поданій касаційні скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 313 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення за правилами ст. 19 і глави 7 розділу ІІІ цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314-316 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним, обґрунтованим і стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони стверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте рішення апеляційного суду постановлено з грубим порушенням вищезазначених вимог закону.

Скасовуючи рішення першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд безпідставно послався на ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, не врахувавши при цьому характер і суть заявлених нею вимог, а також норми, передбачені ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР. При цьому суд не навів будь-яких доводів, з яких він виходив, задовольняючи вимоги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, доказів, що їх стверджують, та норм матеріального права, на підставі яких задоволено позов у цій частині.

Рішення суду взагалі не містить мотивувальної частини.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог щодо визнання заповіту недійсним та визнання права власності за ОСОБА_2 на земельні паї, апеляційний суд не навів жодного висновку стосовно такого рішення.

При цьому суд проігнорував роз'яснення, що містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", про те, що угода може бути визнана судом недійсною як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, що діяла під впливом помилки.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не визначився з тим, чи мала право ОСОБА_3 як опікун ОСОБА_2 пред'являти вимоги про визнання заповіту недійсним із підстав укладання його ОСОБА_4 унаслідок помилки, з яких саме підстав просила ОСОБА_3 визнати заповіт недійсним, оскільки остання посилалася як на помилку з боку ОСОБА_4, так і на факт обману з боку ОСОБА_1, не перевірив, чи знайшли ці доводи підтвердження в судовому засіданні, чи ґрунтуються вони на вимогах закону.

З урахуванням наведеного ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 лютого 2007 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.