Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського професійного ліцею (далі - Ліцей) про визнання наказу про переведення на іншу посаду на умовах строкового договору неправомірним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Рівненського професійного ліцею на рішення апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2008 року,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працював техніком з експлуатації будівель та споруд Рівненського професійного ліцею, наказом від 3 травня 2006 року № 13-К його було переведено на посаду майстра виробничого навчання, але лише при звільненні 21 грудня 2006 року дізнався, що його переведено на умовах строкового договору. 21 грудня 2006 року він написав заяву про звільнення за власним бажанням і в цей же день був звільнений. Просив визнати наказ директора ліцею від 3 травня 2006 року № 13-К у частині строкового договору неправомірним, зобов'язати відповідача змінити цей наказ та перевести його на зазначену посаду з 3 травня 2006 року на невизначений строк, визнати недійсним наказ від 21 грудня 2006 року № 76-К про його звільнення за власним бажанням, поновити на посаді майстра виробничого навчання з 22 грудня 2006 року, стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7 232 грн. 07 коп. та моральну шкоду в розмірі 3 тис. грн.

Рішенням Рівненського міського суду від 20 грудня 2007 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалено змінити формулювання причини звільнення з ч. 1 ст. 38 КЗпП України на п. 1 ст. 36 КЗпП України - звільнення за угодою сторін.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2008 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Наказ директора Рівненського професійного ліцею від 3 травня 2006 року № 13-К в частині переведення позивача на іншу посаду на умовах строкового договору та наказ від 21 грудня 2006 року №76-К про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням визнано незаконними та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра виробничого навчання Рівненського професійного ліцею з 21 грудня 2006 року, рішення в цій частині допущено до негайного виконання. Стягнуто з Рівненського професійного ліцею на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 грудня 2006 року до 18 квітня 2008 року в розмірі 10 713 грн. 27 коп., 500 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та судові витрати в розмірі 750 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рівненський професійний ліцей звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

За положеннями ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Такий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За ч. 1 ст. 54 Закону України "Про освіту" педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що строковий договір із ОСОБА_1 було укладено на законних підставах, про що його повідомлено під розписку. Відмовляючи в поновлення на роботі, суд дійшов висновку, що звільнення проведено законно, проте змінив формулювання причини звільнення з ч. 1 ст. 38 КЗпП України ( за власним бажанням) на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Скасовуючи це рішення та задовольняючи позов про визнання незаконним наказу про переведення ОСОБА_1 на посаду майстра виробничого навчання в частині укладення строкового договору, апеляційний суд виходив із того, що строковий договір укладено без законних підстав і попереднього погодження, у справі відсутні докази про ознайомлення позивача з наказом. Задовольняючи позов у частині поновлення на роботі, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не звертався до адміністрації ліцею із заявою про розірвання трудового договору до спливу двотижневого строку, а тому звільнення проведено незаконно.

Повністю з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працював у ліцеї з 1 травня 2001 року на посаді техніка з експлуатації будівель та споруд. Наказом від 3 травня 2006 року № 13-К його було переведено на посаду майстра виробничого навчання на умовах строкового договору терміном з 3 травня 2006 року до 30 червня 2007 року, про що ознайомлено під розписку. Наказом від 21 грудня 2006 року № 76-К ОСОБА_1 звільнено з роботи з 21 грудня 2006 року за ст. 38 КЗпП України на підставі його заяви від 21 грудня 2006 року.

ОСОБА_1 заперечив вчинення підпису про ознайомлення з наказом про переведення на посаду майстра виробничого навчання на умовах строкового договору і заявив клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Ухвалою суду першої інстанції від 15 березня 2007 року така експертиза була призначена, експерт запросив у суду зразки підпису ОСОБА_1, проте останній відмовився від проведення експертизи у зв'язку з неможливістю надати додаткові матеріали. Ухвалою від 23 листопада 2007 року суд провадження у справі відновив.

За положеннями ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 ухилився від проведення експертизи, апеляційний суд помилково дійшов висновку, що у справі відсутні докази про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом, а справжність підпису повинен довести відповідач.

При таких обставинах правильним є висновок суду першої інстанції про те, що з наказом від 3 травня 2006 року № 13-К ОСОБА_1 був ознайомлений у той же день, про що свідчить його власноручний напис та підпис на наказі (а.с. 17).

Крім того, укладений з ОСОБА_1 строковий трудовий договір відповідає вимогам Закону України "Про освіту" (1060-12)

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, правила якої застосовуються також при розірванні строкового трудового договору (ч. 1 ст. 39 цього Кодексу), працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або повноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжити роботу, власник або повноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто обов'язок попередити адміністрацію про звільнення за два тижні покладено на працівника, проте законодавець не забороняє, а навіть зобов'язує роботодавця звільнити працівника раніше цього строку, якщо це зумовлено неможливістю продовжити роботу.

21 грудня 2006 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням (а.с. 6). У цей же день його було звільнено з роботи, проведено повний розрахунок, видано трудову книжку, а на наступний день, як і в подальшому, ОСОБА_1 на роботу не вийшов. При цьому суду пояснив, що хотів звільнитися з роботи за власним бажанням, оскільки йому запропонували іншу роботу, але на четвертий день після звільнення померла посадова особа, яка повинна була прийняти його на роботу ( а.с. 45).

Таким чином, дії ОСОБА_1 свідчать про його бажання звільнитися з роботи в день подання заяви, що було зумовлено неможливістю продовжувати роботу у зв'язку з працевлаштуванням на іншому підприємстві, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання наказу про звільнення незаконним грунтується на встановлених у справі обставинах та вимогах закону.

Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Скасовуючи рішення суду ухвалене згідно із законом, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Разом з тим суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності змінив формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи з ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) на п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України ( за угодою сторін).

Ураховуючи наведене, рішення суду першої інстанції слід змінити, виключивши висновок про зміну формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з роботи, у решті - рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Рівненського професійного ліцею задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2008 року скасувати.

Рішенням Рівненського міського суду від 20 грудня 2007 року змінити, виключити з резолютивної частини висновок про зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з роботи. У решті - рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.