Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.І.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору довічного утримання недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 3 червня 2008 року, додаткове рішення цього ж суду від 9 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня мати - ОСОБА_6 Спадщину шляхом фактично вступу в управління та володіння спадковим майном - квартирою АДРЕСА_1 - прийняли вони та відповідачка ОСОБА_3, однак через брак коштів спадкування не оформляли. За життя їхня мати завжди говорила, що подарує квартиру своїй онучці ОСОБА_5 Проте у квітні 2007 року їм стало відомо, що мати 22 червня 2001 року уклала із ОСОБА_3 договір довічного утримання. Вважали, що такий договір її мати уклала внаслідок помилки через неналежне роз'яснення нотаріусом правових наслідків правочину, яка пояснювала матері, що укласти договір дарування на ім'я неповнолітньої особи не можна.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог позивачі просили визнати недійсним зазначений договір довічного утримання на підставі ст. 56 ЦК УРСР 1963 року та залишити квартиру у власності матері - ОСОБА_6

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 3 червня 2008 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір довічного утримання від 22 червня 2001 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 У решті позову відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 9 червня 2008 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2008 року рішення та додаткове рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов та визнаючи договір довічного утримання недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що померла мати позивачів - ОСОБА_6 уклала такий договір через помилку внаслідок неповних та нечітких роз'яснень правових наслідків правочину з боку нотаріуса, яка посвідчувала договір, маючи на меті укласти договір дарування на ім'я своєї внучки.

З таким висновком суду погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте до таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов із порушенням вимог процесуального закону.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

У судовому рішенні апеляційний суд має дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги і це буде відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.

Разом з тим у порушення зазначених положень апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, обмежився лише зазначенням узагальнюючих фраз про те, що суд повно встановив обставини справи та характер спірних правовідносин й правильно вирішив спір відповідно до вимог ст. 56 ЦК УРСР 1963 року, тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Проте апеляційний суд узагалі не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою та в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до апеляційного суду, у ході якого слід вияснити зазначене вище та ухвалити судове рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.