Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на частку квартири за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 вересня 2008 року,

У липні 2000 році ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на частину квартири.

У заяві зазначала, що проживала в квартирі АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_7 та невісткою - ОСОБА_2 Квартира була ними приватизована і належала їм на праві спільної сумісної власності.

21 січня 1999 року ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на 1/3 частку квартири. Спадкоємцями померлого були вона - мати ОСОБА_1, дружина - ОСОБА_2 та діти - ОСОБА_8 і ОСОБА_9, всі оформили спадкові права та отримали свідоцтва про право власності. Вона також проживала у спірній квартирі.

В лютому 2000 року їй стало відомо, що невістка шахрайським шляхом, підробивши документи, виписала її з квартири, продала квартиру та виїхала на постійне проживання в м. Владивосток Російської Федерації.

23 березня 2000 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 та ч. 1 ст. 358 КК України, було порушено кримінальну справу.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 серпня 2007 року угода про встановлення ідеальних часток та договір дарування частки спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнані недійсними та скасовані з моменту їх укладення.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 11.02.2000 року ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, та визнати за нею право власності на 5/12 часток квартири.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 липня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 9 вересня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 11 лютого 2000 року ОСОБА_2 від свого імені та від імені повнолітніх дітей - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (за дорученням) на користь ОСОБА_3, в частині продажу 5/12 часток квартири з моменту укладення договору.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/12 часток цієї квартири. В задоволенні решта позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, був укладений 11 лютого 2000 року ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та за дорученням від імені повнолітніх дітей - ОСОБА_8 та ОСОБА_9, на користь ОСОБА_3 Таким чином, сторонами договору, крім ОСОБА_2, були ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які від свого імені доручили ОСОБА_2 розпорядитися належними їм частками у квартирі (а.с. 65,66).

Проте суд їх в якості відповідачів до участі в справі не залучив, що в силу пункту 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК є безумовною підставою для скасування ухвалених судових рішень.

Відповідачка ОСОБА_2 проживає у м. Владивосток Російської Федерації. Разом з тим докази, які б свідчили про те, що вона в установленому законом порядку (згідно Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною державами - членами СНД у м. Мінську 22 січня 1993 р.) була повідомлена про час і місце розгляду справи, в матеріалах справи взагалі відсутні.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 338 ЦПК України зазначені порушення є безумовною підставою для скасування судових рішень.

Крім того, в порушення вимог ч. 1 ст. 114 ЦПК України справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, мають виключну підсудність та пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Даний спір стосується квартири АДРЕСА_1, яка знаходиться у Жовтневому районі м. Запоріжжя, саме до цього суду був пред'явлений позов, проте справу розглянуто Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 338 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.

Апеляційний суд на вказані недоліки уваги не звернув, залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, які свідчать про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, вони не можуть вважатися законними й обґрунтованими та відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають обов'язковому скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції згідно правил виключної підсудності.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 2 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 вересня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Ухвала оскарженню не підлягає.