Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Дніпро",ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсними,

У липні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво Дніпро" (далі - ТОВ "Видавництво Дніпро"), ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсними.

Зазначала, що 11 травня 2007 року між ТОВ "Видавництво Дніпро" та ОСОБА_2. був укладений договір купівлі-продажу 49/50 частин нерухомого майна, що розташоване за адресою:АДРЕСА_1 6 червня 2007 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. був укладений договір дарування 31/100 частини вищезазначених нежилих приміщень.

Посилаючись на те, що зазначені договори були укладені з порушенням закону, просила визнати їх недійсними.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 5 жовтня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_2. та ТОВ "Видавництво Дніпро". Визнано недійсним договір дарування 31/100 частини нежилих приміщень, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. 6 червня 2007 року. Стягнуто з ТОВ "Видавництво Дніпро" 600 грн. судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 593 грн. 25 коп. витрат на проведення експертизи, 218 грн. поштових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 6 лютого 2008 року рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 5 жовтня 2007 року залишено без змін та доповнено резолютивну частину рішення: зобов'язано ОСОБА_2 повернути у власність ТОВ "Видавництво Дніпро" 49/50 частин нежилих приміщень, розташованих у АДРЕСА_1, стягнуто з ТОВ "Видавництво Дніпро" на користь ОСОБА_2 60 000 грн. вартості будівель.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджені достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. і визнаючи недійсними договори купівлі-продажу та дарування нежилих приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ст. ст. 203, 234 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що власником зазначених приміщень була ОСОБА_1., а не ТОВ "Видавництво Дніпро", що при укладенні договорів купівлі-продажу директором ТОВ "Видавництво Дніпро" були використані підроблені документи, печатка та підпис співзасновника ТОВ "Видавництво Дніпро" - ОСОБА_1.

Крім того, суди вважали, що укладений ОСОБА_2. договір дарування 31/100 частини нежилих приміщень не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому такий договір є недійсним.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.

Судами встановлено, що 11 травня 2007 року між ТОВ "Видавництво Дніпро" та ОСОБА_2. був укладений і нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 49/50 частин нежилих приміщень, що розташовані за адресою:АДРЕСА_1

6 червня 2007 року ОСОБА_2. подарував 31/100 частину зазначених нежилих приміщень ОСОБА_3.

Згідно з ЦК України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідного правочину недійсним ( ст. ст. 215-235), так із позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Визнаючи укладений ТОВ "Видавництво Дніпро" із ОСОБА_2. договір купівлі-продажу 49/50 частин нежилих приміщень на підставі ст. 203 ЦК України, суди виходили з того, що позивачка набула права власності на спірні нежилі приміщення на підставі рішення постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації "Принцип" від 12 липня 2007 року, яким визнано дійсним, укладений ОСОБА_3. з ОСОБА_1. 20 березня 2006 року договір купівлі-продажу спірних нежилих приміщень.

При цьому поза увагою суду залишилася та обставина, що зазначене рішення третейського суду ухвалено з порушенням ст. 6 Закону України "Про третейські суди" і відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені рішенням третейського суду, ухваленим поза межами його компетенції, не є належним і допустимим доказом.

Згідно із ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначав, що придбав спірне майно у ТОВ "Видавництво Дніпро", що договір купівлі-продажу зазначеного майна був укладений із дотриманням вимог закону та, крім того, самим ТОВ "Видавництво Дніпро" зазначені договори не оспорюються.

Вирішуючи спір за позовом особи, яка не була стороною в договорі, суд у порушення вимог ст. 214 ЦПК України зазначені доводи відповідача належним чином не перевірив, не з'ясував правовий режим спірного майна, а також не встановив, чи мало право дане товариство розпоряджатися ним як власник і чи дійсно відчуженням спірного майна порушені законні права позивачки як засновника цього товариства.

Крім того, визнаючи договір недійсним на підставі ст. 203 ЦК України й витребовуючи спірні нежилі приміщення у відповідача, суд не звернув уваги на положення ст. ст. 216, 330, 338 ЦК України та не обговорив питання застосування зазначених норм до спірних правовідносин.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 5 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.