Колегія суддів Судової палати у

цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельної компанії "Гіал",ОСОБА_2 та Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів про визнання правочинів недійсними та визнання неправомірним розпорядження Жовтневої районної адміністрації,

У липні 2001 рокуОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1994 року згідно договору купівлі-продажу вона стала власником квартириАДРЕСА_1, загальною площею 69,9 кв.м., а згодом згідно договору оренди одержала від ОСОБА_3. у користування строком на 50 років підвальне приміщення, площею 20,2 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1

До квартири № 7 примикає напівпідвальне приміщення, яке складається з двох кімнат площею 31,57 кв.м. Згідно рішення Жовтневого РПС м. Одеси від 29 листопада 1994 року № 887 їй дозволено реконструювати усі вищезазначені приміщення під кафе-ресторан, а розпорядженням Жовтневої райдержадміністрації № 55 від 24 вересня 1996 року затверджена ця реконструкція.

У результаті реконструкції зазначених приміщень утворено єдине приміщення, яке складалося з десяти кімнат площею 118,7 кв.м., яким вона, згідно цього розпорядження могла користуватися як кафе-рестораном.

Згодом їй стало відомо, що її квартира площею 69,9 кв.м. переобладнана у кафе та належить ВТК "Гіал" за договором дарування від 26 грудня 1996 року, якій вона не укладала та на підставі нього 31 березня 2000 року ВТК "Гіал" видано свідоцтво про право власності на приміщення загальною площею 125 кв.м.

Вважає, що дії Жовтневої райдержадміністрації є неправомірними, у зв'язку з тим, що власником частини приміщення, яке передано у власність ВТК "Гіал", є вона - ОСОБА_1, розпорядження райдержадміністрації порушує її права, передбачені Законом України "Про власність" (697-12) .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2003 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2004 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2003 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2008 року заяву ВТК "Гіал" про перегляд рішення апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2004 року за нововиявленими обставинами задоволено, рішення апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2004 року скасовано та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 серпня 2008 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2003 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишення без змін рішення апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що спірне нежиле приміщення загальною площею 125 кв.м складається з трьох різних приміщень.

Квартира АДРЕСА_1загальною площею 69,9 кв.м. 22 березня 1994 року за договором купівлі-продажу зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1

За договором дарування від 26 грудня 1996 року, укладеного від імені позивачки ОСОБА_2посвідченого приватним нотаріусомОСОБА_3,ОСОБА_1 подарувала 69,9 кв.м. нежитлового приміщення ВТК "Гіал", проте позивачка цей договір оспорила, посилаючись на те, що вона його не підписувала і довіреності на його відчуження ОСОБА_2 не видавала.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди у порушення положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України виходили із того, що позивачкою не надано суду доказів того, що нею не видавалася довіреність на ім'я ОСОБА_2, який на підставі зазначеної довіреності від її імені уклав договір дарування спірної квартири на ім'я ВТК "Гіал", а також відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право власності від 31 березня 2000 року, виданого Жовтневою районною адміністрацією ВТК"Гіал" на об'єкт нерухомості загальною площею 125 кв.м.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони у порушення вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України ґрунтуються лише на припущеннях.

Так, судами не досліджено та не надано належної оцінки поясненням позивачки про те, що нею довіреність не видавалася та у Велико-Михайлівській державній нотаріальній конторі відсутні дані про посвідчення такої довіреності у цій нотаріальній конторі, що підтверджується листом Велико-Михайлівської державної нотаріальної контори № 131 від 4 жовтня 2000 року про відсутність у цій конторі даних про посвідчення зазначеної довіреності. Відсутність такого запису в реєстрі свідчить про те, що такої дії від імені позивачки не здійснювалося, а тому і відсутні відомості і про примірник цієї довіреності.

Відповідно до вимог п. п. 1.1, 2.2, 3.1 Положення про державний нотаріальний архів, затвердженого Наказом Мінюста № 8/5 (z0030-94) від 7 лютого 1994 року реєстри нотаріальних дій є документами тимчасового зберігання (75 років), які після 10 років зберігання в нотаріальній конторі передаються на зберігання в Державний нотаріальний архів Одеської області, а примірник довіреності, у випадку його оформлення, знищується після збігу строку, на кий він видавався.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 серпня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.