Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Костенка А.В.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 6 листопада 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів суму боргу за договором позики в розмірі 383 800 грн., посилаючись на те, що боржники відмовляються добровільно сплачувати борг відповідно до письмового договору від 20 липня 2005 року, укладеного між ним та ОСОБА_2

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 7 липня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 383 800 грн., витрати на сплату судового збору в сумі 1 700 грн., витрати на оплату інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн.; у позові до ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 листопада 2008 року рішення районного суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто на його користь з ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 191 900 грн. - борг за договором позики, по 850 грн. витрат на сплату судового збору та по 15 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про стягнення суми боргу з ОСОБА_2, ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що оскільки вони є подружжям, то повинні нести солідарну відповідальність за погашення договору позики.

Проте цей висновок суперечить вимогам закону й матеріалам справи.

Судом установлено, що 20 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язався надати ОСОБА_2 позику в розмірі 404 тис. грн., а останній - використати таку позику за цільовим призначенням і повернути її позивачу (а. с. 5-6).

1 лютого 2007 року відповідач повернув частину позики в розмірі 20 200 грн., що еквівалентно 4 тис. доларів США за курсом Національного банку України на момент сплати (а. с. 84). Решта позики залишилась неповерненою.

Як убачається з тексту договору, боржником є ОСОБА_2

У договорі не зазначено, що взята відповідачем позика мала б використовуватися для потреб відповідачки як суб'єкта підприємницької діяльності, або що ОСОБА_3 прийняла на себе солідарні зобов'язання за договором. Також з договору не вбачається, що взята позика планувалася бути використаною на користь сім'ї.

Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Стягуючи суму боргу з ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на ОСОБА_3 не можна покладати обов'язок по поверненню боргу за зазначеним договором, оскільки цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дано правильну оцінку.

Наведене свідчить про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке постановлене відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 6 листопада 2008 року скасувати, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 7 липня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.