Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: церковна громада Української православної церкви Київського патріархату "Святого вознесіння", Замагірська сільська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду від 16 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2008 року,

У cерпні 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позивачі зазначали, що рішенням Замагірської сільської ради від 8 травня 2007 року ОСОБА_1 передано в користування земельну ділянку площею 0,56 га для випасання худоби, а 10 травня 2007 року між нею та вказаною сільською радою укладено договір оренди. Вказаною земельною ділянкою сім'я ОСОБА_1 користується ще з 1986 року, належно сплачує земельний податок та орендну плату. Однак, відповідач ОСОБА_3 розбив огорожу, що відгороджує земельну ділянку, та встановив нову огорожу, відділивши частину земельної ділянки від основної території. Посилаючись на те, що вона не давала відповідачу своєї згоди на вилучення частини земельної ділянки, що перебуває в її користуванні, та в результаті захоплення відповідачем вказаної земельної ділянки вона отримала психологічну травму й потрапила до лікарні, ОСОБА_1 просила задовольнити позов і стягнути з ОСОБА_3 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 893 грн. 31 коп. понесених затрат на лікування, а також судові витрати в сумі 217 грн. 50 коп., повернувши їй самовільно захоплену земельну ділянку площею 0,06 га. Позивач ОСОБА_2, який, як зазначав, протягом багатьох років проживає в громадянському шлюбі з позивачкою, позовні вимоги підтримав.

Рішенням Верховинського районного суду від 16 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2008 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачі не мають права користування спірною земельною ділянкою, а тому не можуть вимагати усунення перешкод в такому користуванні.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до п. 7 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України громадяни, що одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 посилалася на те, що спірна земельна ділянка надана їй у користування рішенням зборів уповноважених колгоспу "Прикордонник" в 1987 році.

Спростовуючи це посилання, суд першої інстанції вказав, що у протоколі цих зборів не зазначено площу земельної ділянки та місце її розташування, а тому підстав вважати, що спірна земельна ділянка перебуває в правомірному користуванні позивачки немає.

Однак, при цьому судом на порушення вимог ст. 212 ЦПК України не взято до уваги та не перевірено посилань позивачки на те, що з 1986 року вона сплачує земельний податок за спірну земельну ділянку, не дано оцінки показам свідка ОСОБА_4, який пояснив, що на виконання рішення зборів уповноважених членів колгоспу встановлював межі земельної ділянки позивачці на місцевості, на порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України не обговорив питання про необхідність огляду в судовому засіданні записів в земельно-шнуровій книзі колгоспу "Прикордонник" та погосподарській книзі сільської ради, які відповідно до ч. 5 ст. 20 чинного в 1987 році ЗК України є документами, що стверджують право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості.

Крім того, судом не взято до уваги, що дії по зайняттю спірної земельної ділянки відповідач ОСОБА_3 вчиняв як голова парафіяльної ради церкви Вознесіння Господнього с. Чорна Річка, та у зв'язку з цим не залучив до участі у справі як відповідача відповідну релігійну громаду.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду від 16 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2008 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.