Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного управління справами, комплексу відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Державного управління справами на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2007 року,

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що в червні 2005 року розпорядженням керівника Державного управління справами його було прийнято на посаду директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами, а 15 серпня 2006 року звільнено за п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки його було звільнено в період тимчасової непрацездатності, просив суд поновити його на раніше займаній посаді директора будинку відпочинку, стягнути з Державного управління справами середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2007 року, позов задоволено частково: поновлено строк на звернення до суду з вказаним позовом, поновлено ОСОБА_1 на посаді директора будинку відпочинку "Пуща-Водиця" Державного управління справами, стягнуто з Державного управління справами на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 28 365 грн. 12 коп.

У касаційній скарзі Державне управління справами просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, помилково виходив із того, що позивач, якого звільнено з роботи всупереч ч. 3 ст. 40 КЗпП України в період тимчасової непрацездатності, підлягає поновленню на роботі; що строк на звернення до суду ОСОБА_1 пропустив із поважних причин.

Однак такий висновок зроблено судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів та з порушенням норм матеріального права.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, серед яких: п. 4 - розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу; п. 6 - припинення трудового договору у зв'язку з відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження у зв'язку зі зміною істотних умов праці.

Установивши, що позивач був звільнений з посади за п. 6 ст. 36 КЗпП України й таке звільнення проведено з порушенням установленого порядку (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), суди не з'ясували, чи є припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України звільненням за ініціативою адміністрації, та чи поширюється на таке припинення трудового договору дія ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державного управління справами задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.