Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року,

У липні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія (далі - ТОВ ВК) "Гірничодобувна промисловість" звернулося до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що 13 жовтня 2005 року між ним і ОСОБА_1 було укладено договір позики, за яким відповідачка позичила 7000 грн., взявши на себе зобов'язання повернути борг щомісячними платежами до 17 квітня 2006 року.

Під час звільнення з роботи в грудні 2005 року ОСОБА_1 підтвердила своє зобов'язання, однак в обумовлений договором строк гроші не повернула. При звільненні ними було погоджено, що сума остаточного розрахунку, яка належала ОСОБА_1 і складала 967 грн. 11 коп., зараховується в рахунок погашення боргу за договором позики.

Уточнивши позовні вимоги, ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" просив суд стягнути з відповідачки на його користь 6032 грн. 89 коп. боргу та 252 грн. 88 коп., що складають 3 % річних за час прострочення виконання зобов'язання.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2007 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 6032 грн. 89 коп. боргу за договором позики, 252 грн. 88 коп.­ ­­- 3 % річних та судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ТОВ ВК "Гірничодобувна промисловість" посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що між сторонами в письмовій формі був укладений договір позики на суму 7000 грн., які відповідачка в установлений договором строк позивачеві не повернула. Оскільки при звільненні позивачки з роботи належні їй 967 грн. 11 коп., що складали суму остаточного розрахунку, були зараховані в рахунок погашення боргу, залишок боргу становить 6032 грн. 89 коп.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що у позивача відсутній оригінал договору позики, а ОСОБА_1 при звільнені з роботи повернула борг особисто директору товариства.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 жовтня 2005 року між сторонами в письмовій формі був укладений договір позики, за яким відповідачка позичила 7000 грн., взявши зобов'язання повернути позивачеві борг до 17 квітня 2006 року. Факт отримання нею зазначеної суми підтверджено видатковим касовим ордером від 14 жовтня 2005 року.

28 грудня 2005 року ОСОБА_1 звільнилася з роботи за власним бажанням, визнавши при цьому наявність боргового зобов'язання.

Переглядаючи справу, апеляційний суд зробив свій висновок про повернення ОСОБА_1 боргу на підставі пояснень самої відповідачки, яка стверджувала, що повернула борг при звільненні особисто директору, який при ній знищив оригінал договору позики.

Проте, апеляційний суд у порушення вимог ч. 2 ст. 57 ЦПК України не взяв до уваги, що фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів, та ухвалив рішення з порушенням вимог ст.ст. 59, 60, 303 ЦПК України.

Місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Апеляційний суд у порушення вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, неправильно застосував норми матеріального права.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2008 року скасувати, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.