У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,
Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Веселівської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права власності на самочинне будівництво, за касаційною скаргою Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області на заочне рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 29 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 вересня 2008 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2007 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Веселівської сільської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, посилаючись на те, що 19 вересня 2006 року між ним та Бериславською райдержадміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої в урочищі "Шилова Балка" строком на 10 років. На орендованій ним земельній ділянці у 1994 році була збудована шиномонтажна майстерня, яку він пізніше купив і вважав, що вона збудована зі згоди Веселівської сільської ради, проте виявилася самочинним будівництвом. На даний час він має всі дозвільні документи для роботи майстерні, є користувачем земельної ділянки, на якій вона була самочинно збудована і на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України просив визнати за ним право власності на самочинне будівництво, яке не порушує права інших осіб.
Заочним рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 29 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 3 вересня 2008 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовану будівлю шиномонтажної майстерні, що розташована в урочищі "Шилова Балка" на території Веселівської сільської ради.
У касаційній скарзі Бериславська районна державна адміністрація просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права та закрити провадження у справі.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення про визнання права власності на самочинне будівництво, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач згідно договору оренди є користувачем земельної ділянки на 10 років, на якій раніше збудовано самочинне будівництво, яке не порушує права інших осіб.
Проте погодитись з такими висновками судів не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Таким чином, за загальним правилом особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Проте в силу ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).
Судом установлено, що за договором оренди землі від 19 вересня 2006 року між позивачем ОСОБА_1, як приватним підприємцем, та Бериславською райдержадміністрацією, яка діяла на підставі ст. 39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", позивачу строком на 10 років надано у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,0300 га в адміністративних границях Веселівської сільської ради (Урочище шилова балка).
У договорі зазначено, що вказана земельна ділянка надана в оренду зі згоди постійного землекористувача - окремого батальйону дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції м. Таврійськ і на земельній ділянці об'єкти нерухомого майна відсутні.
Позивач, пред'являючи позов, посилався на те, що на зазначеній земельній ділянці ще до укладення договору оренди (в 1994 р.) вже було збудовано будівлю шиномонтажної майстерні, яку він придбав.
На порушення вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України суд не з'ясував та не усунув розбіжності між даними, зазначеними в договорі оренди, та поясненнями позивача, не витребував у нього документів, на підставі яких він придбав будівлю майстерні.
З'ясування цих обставин має значення для правильного вирішення спору.
Крім того, земельна ділянка була надана позивачу в тимчасове користування, а особу, яка надала йому зазначену ділянку, Бериславську райдержадміністрацію, та постійного землекористувача - окремий батальйон дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції м. Таврійськ до участі у справі залучено не було, що в силу п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є безумовною підставою для скасування ухвалених судових рішень.
Визнаючи право власності на самочинне будівництво, суди не звернули уваги на те, що основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.2004 року "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (1243-2004-п) .
У зв'язку з наведеними вище нормами матеріального права, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки, або власника вже існуючої будівлі на будівництво, реконструкцію; дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній, встановлених проектами планування; наявність затвердженої у встановленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво; дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий замовнику (забудовнику) органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об'єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки, будівництво, реконструкцію будівлі, споруди, спорудження; дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів; дотримання прав та законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів.
Крім того, договір оренди земельної ділянки укладений з позивачем як з приватним підприємцем. У зв'язку з цим суду слід було вирішити, чи належить до юрисдикції загальних судів спір щодо самочинного будівництва.
За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області задовольнити частково.
Заочне рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 29 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 3 вересня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Гуменюк Судді: М.І. Балюк В.М. Барсукова В.Г. Данчук Д.Д. Луспеник