Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", генерального директора державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" ОСОБА_1, заступника генерального директора державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" ОСОБА_2, заступника голови профспілки із соціальних питань державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" ОСОБА_3, начальника цеху № 120 державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 травня 2008 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 30 липня 2008 року,

У грудні 2003 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 6 вересня 2002 року він перебував у трудових відносинах з державним підприємством "Завод ім. В.О. Малишева" (далі - ДП "Завод ім. В.О. Малишева"). У період тимчасової непрацездатності, 20 листопада 2003 року, він подав заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, яку написав на вимогу начальника цеху ОСОБА_4 8 грудня 2003 року він прибув на підприємство для того, щоб здати лікарняний лист, але в нього його не прийняли й повідомили про те, що його з 5 грудня 2003 року звільнено.

Вважаючи звільнення в період тимчасової непрацездатності незаконним, позивач просив поновити його на роботі на посаді механіка - енергетика ДП "Завод ім. В.О. Малишева", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У процесі судового розгляду позивач уточнив і доповнив позовні вимоги та просив недоврахування йому заробітної плати 18, 25 січня 2003 року та 5, 8, 17 травня 2003 року, недоврахування допомоги при хворобі, не проведення остаточного розрахунку, відмову індексації заробітної плати - визнати такими, що порушують вимоги діючого законодавства та його конституційні права; примушення начальником цеху № 120 ОСОБА_4 його та підпорядкованих йому, позивачу, працівників експлуатувати невиправлені крани, невжиття заходів ОСОБА_4 щодо винних у крадіжці, відмову ОСОБА_4 видати йому пропуск у обіденну перерву для проходження рентгену в заводській поліклініці, примушення ОСОБА_4 видати ключ марку ОСОБА_6 для проведення вантажних робіт, примушення ОСОБА_4 його та підпорядкованих йому працівників порушувати приписи державного інспектора ОСОБА_7 від 13 серпня 2003 року - визнати порушенням вимог кримінального законодавства; визнати неправомірними дії ОСОБА_4 щодо підпису актів прийму-передачі ввірених йому, позивачу, матеріальних цінностей; визнати дії ОСОБА_4 щодо відмови візувати його заяву від 22 червня 2003 року на ім'я генерального директора про надання матеріальної допомоги на оплату ліків, щодо відмови надати йому в зручний для нього час з 1 липня 2003 року відпустку, відмову підписати лікарняні листи з 9 грудня 2003 року по теперішній час, примушення 2 вересня 2003 року написати заяву про звільнення, відмову надати щорічну додаткову відпустку протягом 5 днів, систематичний примус ОСОБА_4 його к звільненню - визнати порушенням його конституційний, трудових та інших, гарантованих законом, прав; визнати відмову заступника голови профспілки ОСОБА_3 поставити в чергу в Комінтернівському відділі фонду соціального страхування його сина - інваліда дитинства 2 групи, одержання путівок по документах його сина й передачу їх іншим особам - зловживанням владою та халатністю, а відмову ОСОБА_3 взяти лікарняні листи 16 лютого 2004 року - визнати порушенням його прав; визнати дії заступника генерального директора ОСОБА_2 щодо надання розпорядження про вилучення в нього пропуску та заборони пускати на завод - порушенням вимог кримінального законодавства; визнати дії заступника генерального директора ОСОБА_2 щодо невидачі йому довідки про роботу на підприємстві та про заробітну плату, щодо накладення на нього стягнення за проступок, який він не вчиняв, - неправомірними й зняти стягнення; дії заступника генерального директора ОСОБА_2 щодо примушення його 8 грудня 2003 року написати іншу заяву про звільнення та звільнення після відмови написати таку заяву - визнати порушенням трудових прав; відмову генерального директора підприємства ОСОБА_1: своєчасно виплачувати працівникам заробітну плату на період відпустки, протягом чотирьох місяців прийняти й вислухати його, розглянути подану ним скаргу на незаконне накладення адміністративного стягнення, надати відповідь на письмове звернення від 8 вересня 2003 року - визнати порушенням конституційних прав; визнати порушення генеральним директором ОСОБА_1 колективного договору на своєчасне одержання винагороди за працю - порушенням його конституційних та трудових прав.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 травня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 липня 2008 року рішення суду першої інстанції змінено, у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за 18, 25 січня 2003 року рішення суду скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. У іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_5 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Матеріали справи та доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 травня 2008 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 30 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.