Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – приватний нотаріус Ушакова Ніна Денисівна, про визнання недійсним договору дарування будинку за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 грудня 2008 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що їй належав будинок АДРЕСА_1. У вересні 2006 року вона дізналась про те, що її будинок належить її онуці, ОСОБА_7, згідно з договором дарування від 8 липня 2004 року. Однак вона свій будинок нікому не дарувала, договору дарування не підписувала, тобто не було її волевиявлення на відчуження будинку. Більш того, вона є безграмотною, не вміє ні читати, ні писати, тому не могла підписати цю угоду.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати договір дарування спірного будинку недійсним і повернути сторони до первісного стану.

У процесі судового розгляду позивачка подала уточнюючу позовну заяву, в якій зазначала, що за віком і станом здоров’я вона потребує постійної допомоги, а відповідачка пообіцяла їй надавати допомогу, якщо вона дасть згоду на підписання договору. Але після підписання договору відповідачка не виконала своїх зобов’язань і залишала її без належного догляду. Крім того, вона самостійно підписує всі документи, однак договір дарування не відповідав її волевиявленню й вона його не підписувала, оскільки бажала укласти договір довічного утримання. Цей договір дарування будинку укладений нею під впливом помилки.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 грудня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 8 липня 2004 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, та визнано за ОСОБА_6 право власності на вказаний будинок.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що волевиявлення позивачки на укладення спірного договору не було, оскільки договір підписаний не ОСОБА_6, яка сама може писати, а її сином – ОСОБА_9

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 просила визнати вказаний договір дарування будинку недійсним, посилаючись на те, що вона цей договір не підписувала, а також на те, що договір укладено під впливом помилки, тому що відповідачка обіцяла після укладення договору доглядати за нею, але цієї домовленості не виконує.

Таким чином, цей позов було пред’явлено ОСОБА_6 з двох окремих підстав, які фактично є взаємовиключними. Однак суд підстави позову не уточнив.

Посилання апеляційного суду на те, що позивачка уточнила підстави позову й просила визнати договір дарування недійсним лише з підстав невідповідності його закону, а саме ч. 3 ст. 203 ЦК України, не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи не містять письмової заяви ОСОБА_6 про уточнення підстав позову відповідно до вимог ч. 1 ст. 119 ЦПК України.

Крім того, згідно з п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (у редакції, чинній на час посвідчення спірного договору дарування будинку), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (z0283-04) , я кщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати правочин, заяву чи інший документ, за її дорученням і в її присутності та в присутності нотаріуса правочин, заяву чи інший документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, зацікавлена у вчиненні нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, неписьменна або сліпа, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Якщо сліпа особа письменна, вона сама підписує документ.

При зверненні до суду ОСОБА_6 у позовній заяві зазначала, що вона є безграмотною, не вміє ні читати, ні писати (а.с. 4-5). До цього позову нею додано копію паспорта без підпису власника, тобто без її особистого підпису, та довіреність на представлення її інтересів, яка підписана у зв’язку з неписьменністю позивачки іншою особою (а.с. 10-11,12).

У спірному договорі дарування будинку вказано, що у зв’язку з неписьменністю ОСОБА_6, за її дорученням, в її присутності та присутності нотаріуса договір підписано ОСОБА_9 (а.с. 30).

Відповідно до пояснень приватного нотаріуса ОСОБА_8 позивачка 8 липня 2004 року особисто була в неї на прийомі й чітко висловлювала бажання подарувати належний їй спірний будинок своїй онуці – ОСОБА_7 На запитання нотаріуса, чому в паспорті відсутній її підпис, ОСОБА_6 відповіла, що вона неписьменна, не вміє читати й писати. У зв’язку із цим нотаріус роз’яснила позивачці порядок посвідчення договору за участі неписьменної особи, на що ОСОБА_6 зазначила, що за неї договір підпише її син – ОСОБА_9 Жодних порушень закону під час посвідчення цього договору допущено не було, оскільки іншого порядку посвідчення договорів за участі неписьменної особи чинним законодавством не передбачено (а.с. 29).

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених положень закону та обставини справи не врахував; не звернув належної уваги на те, що як на час посвідчення спірного договору дарування, так і на час звернення до суду з указаним позовом ОСОБА_6 виявляла себе як безграмотну та неписьменну; не з’ясував у достатньому обсязі питання про те, чому всі юридичні документи за позивачку до розгляду справи в суді підписували інші особи, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що позивачка є письменною й могла сама 8 липня 2004 року підписати договір дарування спірного будинку.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 30 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.