Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2007 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про визнання права власності на частину квартири та виділення цієї частки в натурі.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з серпня 2002 року до липня 2005 року він проживав із відповідачкою однією сім'єю в незареєстрованому шлюбі. За цей період вони придбали за спільні кошти двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2.

Посилаючись на те, що після припинення фактичних шлюбних відносин відповідачка заперечує його право на спільне майно, просив визнати за ним право власності на частину квартири та виділити її в натурі.

У травні 2007 року ОСОБА_2. звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на майно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що квартиру вона придбала за особисті заощадження зароблені, в Іспанії протягом 2002-2004 років.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2007 року, позовОСОБА_1задоволено. Визнано за ним право власності на частину квартириАДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_1. ідеальну частку розміром зазначеної квартири. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. доОСОБА_1про визнання права власності на майно відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що квартира набута ОСОБА_2. та ОСОБА_1. у період їхнього перебування у фактичних шлюбних відносинах і належить їм на праві спільної сумісної власності.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України, на підставі якої заявлено позов і вирішено спір судом, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, законодавець передбачив можливість набуття права спільної власності на майно осіб, які не перебувають у шлюбі, у разі, коли вони проживають однією сім'єю, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Проте на порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України рішення суду взагалі не містить будь-яків доказів на підтвердження зроблених ним висновків.

Усупереч вимогам ст. 214 ЦПК України суд навіть не встановив і в рішенні не зазначив, в який саме час сторони проживали однією сім'єю.

Як установлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 26 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округуОСОБА_3ОСОБА_2. купила у ОСОБА_5 квартируАДРЕСА_1.

Як на підставу своїх позовних вимог, ОСОБА_2. посилалась на те, що з серпня 2002 року до травня 2005 року вона не перебувала зОСОБА_1. у фактичних шлюбних відносинах, оскільки з середини 2002 року до 2 березня 2004 року була за кордоном, що підтверджується позначками в її закордонному паспорті "в'їзд" - "виїзд". Крім того, вона придбала квартиру за свої власні

кошти, що підтверджується фінансовими документами з банку "Santader Central Hispano" та Українського банку "Надра".

Проте в порушення вимог ст. ст. 62, 212- 214 ЦПК України суд належним чином цих доводів відповідачки не перевірив і не дав правової оцінки зібраним у справі доказам.

Поза увагою суду залишилася та обставина, що Сімейний кодекс України (2947-14) набув чинності з 1 січня 2004 року і розповсюджується на правовідносини, які виникли після набуття ним чинності.

На порушення вимог ст. ст. 212- 213, 215 ЦПК України мотивувальна частина рішення взагалі не містить будь-яких висновків щодо позовних вимогОСОБА_1у частині виділення його частки в натурі та норм матеріального права, на підставі яких судом вирішено цей спір.

Указані порушення закону залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.

За таких обставин постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.