Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном за касаційною скаргою ОСОБА_2на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2008 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить приміщення магазину АДРЕСА_1яке було перебудоване з житлового приміщення. Тривалий час відповідачка, колишня дружина, перешкоджає йому користуватись та розпоряджатись цим майном. Просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження приміщенням магазину шляхом зобов'язання відповідачки звільнити приміщення магазину та повернути ключі від нього.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2008 року позов задоволено, зобов'язано ОСОБА_1. звільнити приміщення магазину та повернути ключі від ньогоОСОБА_1, вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2008 року рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині та в частині відшкодування судових витрат змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення висновки про те, що магазин придбано за особисті кошти ОСОБА_1. і це майно не є спільною сумісною власністю подружжя. Вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_1. звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2008 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення магазину належить позивачу на праві особистої приватної власності, так як було придбане за кошти, подаровані йому батьком.

Змінюючи це рішення, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно з'ясовував обставити і досліджував докази, які не пов'язані з предметом позову, оскільки спір між сторонами про поділ майна подружжя розглядається в іншому провадженні.

З висновками суду як першої так і апеляційної інстанції повністю погодитись не можна.

За положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Аналогічне положення містилося в ч. 1 ст. 22 КпШС України, за правилами якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч.1 ст. 63 СК України).

За змістом вказаних статей без вирішення питання про поділ спільного сумісного майна подружжя або про визнання майна особистою приватною власністю одного з подружжя не може бути вирішено питання про усунення перешкод в користуванні майном, яке придбане в період шлюбу.

При розгляді справи судом встановлено, що з 9 жовтня 1991 року до 16 липня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 4 грудня 1999 року на ім'я позивача ОСОБА_1. була придбана квартираАДРЕСА_1. Згодом ця квартира була переобладнана у нежитлове приміщення - магазин і 8 жовтня 2001 року на ім'я ОСОБА_1. видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення - магазин.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що питання про усунення перешкод у користуванні власністю може бути вирішено без визнання цього майна особистою власністю ОСОБА_1.

Передчасним є також висновок суду першої інстанції про визнання спірного приміщення особистою приватною власністю ОСОБА_1., так як відповідачка повідомила суд, що Бабушкінським районним суду м. Дніпропетровська розглядається цивільна справа за її позовом до ОСОБА_1. про поділ спільного майна подружжя, у тому числі й спірного приміщення.

За правилами п 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

Тобто, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суду необхідно виходити з того, що зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, що розглядається в цивільному, кримінальному чи адміністративному порядку, має місце у разі, коли в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду

Без з'ясування дійсних обставин справи та в порушення вимог ст. 201 ЦПК суд протокольною ухвалою передчасно відмовив ОСОБА_1. у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі, не дивлячись на те, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2006 року на спірне приміщення накладено арешт (а.с.17).

Зазначене залишилось поза увагою й апеляційного суду.

Вказані порушення та неправильне застосування норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, а тому ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 березня 2008 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.