Колегія суддів Судової палати

у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3про відшкодування шкоди,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 4 лютого 2002 року сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої загинула її дочка - ОСОБА_2, яка є матір'ю ОСОБА_4. Дорожньо - транспортна пригода сталася із-за винних дій водія автомобіля"КАМАЗ" - ОСОБА_5., який перебував у трудових відносинах з власником автомобіля СЗАТ ім. Щорса та водія автомобіля "ГАЗ"- ОСОБА_6., належного приватному підприємцю ОСОБА_3 з яким він також перебував у трудових відносинах. На даний час СЗАТ ім. Щорса ліквідовано.

Також зазначала, що після смерті ОСОБА_2 залишилась її малолітня дочка ОСОБА_4.,ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Згідно рішення виконавчого комітету Сумської міської ради № 581 від 9 вересня 2003 року вона призначена опікуном над малолітньою онукою.

На час смерті її дочка не працювала, перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і отримувала соціальну допомогу у розмірі 40 грн. Тому вважає, що має право на відшкодування шкоди, розмір якої має визначатися не з середнього заробітку, а з розміру мінімальної заробітної плати. Тому просить стягнути з ОСОБА_3. починаючи з 4 лютого 2002 року на її користь довічно та на користь ОСОБА_4. - до досягнення нею вісімнадцяти років щомісячно по 200 грн. на кожного.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1 187 грн. 50 коп. у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_2 Стягнення проводити щомісячно, починаючи з 27 липня 2006 року до досягнення ОСОБА_4. восьмирічного віку, тобто до 28 березня 2008 року.

Стягнуто з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_4. 187 грн. 50 коп. у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_2 Стягнення проводити щомісячно, починаючи з 27 липня 2006 року до досягнення ОСОБА_4. шістнадцятирічного віку, тобто до 28 березня 2016 року.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 6 червня 2007 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2007 року змінено у частині розміру стягнення на користь ОСОБА_1 шкоди. Стягнуто з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1 по 46 грн. 63 коп. у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_2

Стягнуто з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_3., 28 березня 2000 року народження, по 46 грн. 63 коп. у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_2

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 4 лютого 2002 року сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинула пасажирка автомобіля ГАЗ ОСОБА_2 Власником автомобіля "КАМАЗ" було СЗАТ ім. Щорса, автомобіля ГАЗ - ОСОБА_3., водії яких перебували із зазначеними особами у трудових відносинах. Вироком Сумського районного суду від 21 січня 2005 року водії автомобілів ОСОБА_4. та ОСОБА_5визнані винними у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Цим же вироком було визначено ступінь вини кожного з водіїв у скоєному злочині.

ОСОБА_2 є дочкою позивачки ОСОБА_1 та матір'ю малолітньої ОСОБА_4.

ОСОБА_1 на час загибелі дочки проживала з нею та її дочкою, здійснювала догляд за дитиною. Після загибелі дочки вона призначена опікуном ОСОБА_4. та здійснює догляд, утримання та виховання дитини.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині покладення відповідальності по відшкодуванню шкоди в повному обсязі на відповідача, виходив із того, що вина відповідача у скоєній дорожньо-транспортній пригоді складає 25 %, тому він і має відшкодовувати позивачці та неповнолітній дочці померлої ОСОБА_2шкоду в залежності від його ступені вини.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 456, 457 ЦК УРСР, чинних у період виникнення спірних правовідносин, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Такими особами, зокрема визнаються неповнолітні діти - до досягнення ними шістнадцятирічного віку, та один із батьків незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дитиною померлого - до досягнення ними восьмирічного віку.

Судами вірно встановлено, що ОСОБА_1 є непрацездатною, не працює і здійснює догляд за дитиною померлої, яка не досягла восьмирічного віку, тому у відповідності до вимог п. 4 ч. 3 ст. 456 ЦК УРСР має право на відшкодування завданої шкоди до досягнення дитиною восьмирічного віку. Також у відповідності до вимог п. 1 ч. 3 ст. 456 ЦК УРСР ОСОБА_4., як дочка померлої має право на отримання відшкодування до досягнення нею шістнадцятирічного віку.

Вірними є також висновки судів про те, що при визначенні розміру матеріальної шкоди слід виходити саме з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки на час смерті потерпіла не працювала, отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 40 грн., а також підвищилася вартість життя та збільшився розмір мінімальної заробітної плати.

Покладаючи саме на ОСОБА_3. як власника джерела підвищеної небезпеки солідарну відповідальність за завдану шкоду, суд першої інстанції підставно виходив із положень ст. 451 ЦК УРСР. Згідно з цим законом у цьому випадку власники джерел підвищеної небезпеки несуть солідарну відповідальність перед третіми особами, зокрема перед пасажиркою автомобіля ГАЗ - ОСОБА_2 незалежно від ступеня їх вини, а звідси і незалежно від того, що власника одного із джерел підвищеної небезпеки, з вини водія якого трапилася ДТП, було ліквідовано. Після виплати належних потерпілим сум, власники (володільці) джерел підвищеної небезпеки згідно положень ст. 440 ЦК УРСР між собою несуть відповідальність в залежності від ступеня вини кожного із них, про що правильно наведено судом першої інстанції.

Тому підстав для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції не було.

Оскільки апеляційним судом неправильного застосовані норми матеріального права, воно підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 6 червня 2007 року скасувати та залишити без змін рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2007 року

Ухвала оскарженню не підлягає.