6-20876св09 Про стягнення суми боргу - 17.02.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу,

У червні 2008 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що вона як фізична особа 5 жовтня 2005 року позичила відповідачу 47 500 доларів США, 24 вересня 2006 року вона позичила ОСОБА_4 4 тис. доларів США та 28 вересня 2006 року позичила 16 тис. доларів США, всього 67 500 доларів США, що еквівалентно 340 875 грн. На підтвердження отримання грошей ОСОБА_4 були надані розписки.

15 лютого 2008 року вона надіслала ОСОБА_4 вимогу про повернення суми боргу, однак гроші до цього часу не отримала.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_4 67 500 доларів США боргу, що еквівалентно 340 875 грн., 23 921 грн. 93 коп. індексу інфляції та 2 017 грн. 98 коп. – 3% річних від простроченої суми.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 40 875 грн. боргу, 23 921 грн. 93 коп. індексу інфляції, 2 017 грн. 98 коп. – 3% річних від простроченої суми та вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2009 року зазначене судове рішення скасовано та провадження у справі закрито. Роз’яснено ОСОБА_3, що розгляд справи відноситься до юрисдикції господарського суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, задовольняючи позов, виходив із наявності між сторонами договору позики та визнання позову відповідачем.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та закриваючи провадження у справі, посилався на те, що спір, який виник між сторонами, повинен розглядатися у порядку господарського судочинства, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є засновниками товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерхутро" (далі - ТОВ "Інтерхутро") і між ними виник спір, пов'язаний зі створенням цього товариства.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 5 жовтня 2005 року позичила ОСОБА_4 47 500 доларів США для закупівлі хімії, 24 вересня 2006 року позичила ще 4 тис. доларів США для закупівлі електродвигунів та редукторів та 28 вересня 2006 року позичила 16 тис. доларів США для закупівлі баркасів барабанів, всього 67 500 доларів США, що еквівалентно 340 875 грн. На підтвердження отримання грошей ОСОБА_4 були надані розписки (а.с. 8, 9).

15 лютого 2008 року ОСОБА_3 надіслала ОСОБА_4 вимогу про повернення суми боргу (а.с. 10).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На а.с. 66 є статут ТОВ "Інтерхутро", затверджений зборами засновників товариства від 20 серпня 2006 року, у п. 1.3 якого зазначено, що засновниками товариства є, зокрема, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Зареєстроване товариство 22 серпня 2006 року (а.с. 64).

Апеляційний суд в ухвалі зазначає, що, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є засновниками товариства, то правовідносини між ними виникли з приводу створення цього товариства.

Однак апеляційним судом не взято до уваги, що перша позика була надана 5 жовтня 2005 року, тобто до створення товариства. Вказівка у розписках про цільове надання позики не свідчить про те, що її надано ОСОБА_3 як одним із засновників товариства – ОСОБА_4 як іншому засновнику товариства для виробничих цілей.

Частиною 2 ст. 31 ЦПК України встановлено, що відповідач має право визнати позов повністю або частково.

У судовому засіданні 28 жовтня ОСОБА_4 позов визнав повністю, що підтверджується звукозаписом судового засідання.

Згідно зі ст. ст. 1, 12 ГПК України господарські суди розглядають спори у справах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав у сфері господарювання.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не з‘ясував у сторін питання щодо зобов’язання повернення грошей відповідачем позивачці.

Оскільки допущене апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.