Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовомОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства "Страхова компанія"Провідна" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, відшкодування моральної шкоди,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом до закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (далі - ЗАТ "СК" Провідна"), посилаючись на те, що 15 серпня 2005 року він був прийнятий на роботу на посаду начальника адміністративної підтримки Полтавської філії ЗАТ "СК" Провідна", а 22 жовтня 2007 року йому був вручений наказ від 19 жовтня 2007 року про звільнення з роботи за власним бажанням, хоча такої заяви про звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України він не подавав.

Зазначав, що подавав лише заяву про звільнення його за власним бажанням з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов трудового договору та порушенням трудового законодавства, але із зазначених підстав не був звільнений, а безпідставно звільнений за власним бажанням на загальних підставах, про що він не просив і що тягне за собою різні правові наслідки.

У ході розгляду справи позивач змінював і доповнював позовні вимоги та остаточно просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі

13 578 грн. 37 коп.; 1 058 грн. компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати; 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що звільнення обґрунтовано проведено за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, указав, що відсутність у наказі про звільнення позивача з роботи посилання на ч. 3 ст. 38 КЗпП України не є підставою для визнання звільнення незаконним і цей недолік наказу може бути усунутий шляхом внесення доповнень до наказу про звільнення.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом установлено, що наказом № 533 пр-ру/к від 15 серпня 2007 року ОСОБА_1. був прийнятий на роботу на посаду начальника адміністративної підтримки Полтавської філії ЗАТ "СК" Провідна" з випробувальним терміном до 14 листопада 2007 року, посадовим окладом 1 638 грн. згідно зі штатним розкладом. Наказом № 577/1 ру-к від 15 серпня 2007 року в.о. голови правління ЗАТ "СК" Провідна" позивачу встановлено щомісячну стандартну персональну надбавку в розмірі 198 грн., починаючи з 15 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року (а.с. 37-38), і наказом № 104 зв/ру-к від 19 вересня 2007 року

ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 41).

5 вересня 2007 року ОСОБА_1 була подана заява про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 6 вересня 2007 року (а.с. 53).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на те, що не було встановлено порушень законодавства про працю, колективного та трудового договору ЗАТ "СК" Провідна" відносно до ОСОБА_1, а тому він обґрунтовано був звільнений з роботи за ч. 1 ст. 38 КЗпП України на підставі поданої заяви.

Проте суд не перевірив, чи мав право відповідач звільняти позивача з роботи за ч. 1 ст. 38 КЗпП України на підставі заяви, поданої 5 вересня 2007 року, оскільки в цій заяві ОСОБА_1 наполягав на звільненні саме з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги та просив звільнити його з 6 вересня 2007 року.

Апеляційний суд також не перевірив доводів скарги, не з'ясував, чи було волевиявлення позивача на звільнення з роботи за власним бажанням без застосування ч. 3 ст. 38 КЗпП України, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.