Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Носівської міської ради про скасування рішення і усунення перешкод у користуванні майном та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на частину спадкового майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 17 вересня 2007 року,

У червні 2000 року ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах ОСОБА_2 з названим позовом.

Зазначала, що з 10 вересня 1983 року до 18 травня 1987 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого мають дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Під час шлюбу їм під забудову на ім'я чоловіка було надано земельну ділянку по АДРЕСА_1, на якій вони побудували літню кухню, веранду до літньої кухні, сарай, погріб, вбиральню, колодязь, огорожу, а також зробили фундамент під будинок.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 залишився проживати за вказаною адресою, а вона з дочкою стали жити окремо.

Після смерті ОСОБА_5, що настала 12 січня 1999 року, вона в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак з'ясувала, що рішенням Носівської міської ради до закінчення 6-місячного строку для прийняття спадщини було прийнято рішення про передачу земельної ділянки сестрі померлого, ОСОБА_3 За її заявою рішення ради було переглянуто і 19 травня 2000 року на ім'я дочки видано свідоцтво про право на спадщину за законом на незавершений будівництвом будинок готовністю 6 %. Але, оформивши спадщину, вона не змогла розпорядитися спадковим майном в інтересах дочки, оскільки ОСОБА_3 вселила в літню кухню квартирантів, створивши перешкоди в користуванні ним.

Доповнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 в інтересах дочки просила суд зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні спадковим майном, скасувати рішення виконавчого комітету Носівської міської ради № 76 від 22 квітня 1999 року і № 139 від 15 липня 1999 року щодо вилучення та виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_3

У липні 2000 року ОСОБА_4, мати померлого ОСОБА_5, пред'явила позов до онуки ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину та встановлення факту прийняття спадщини.

Зазначала, що після смерті її сина, ОСОБА_5, залишилася земельна ділянка по АДРЕСА_1.

Вона разом з дочкою ОСОБА_3 фактично вступила в управління спадковим майном, оскільки вдвох із дочкою здійснювали догляд за земельною ділянкою та сплачували земельний податок.

1 березня 1999 року ОСОБА_3 звернулася до Носівської міської ради Чернігівської області із заявою про виділення їй земельної ділянки, що залишилася після смерті брата, оскільки будівництво будинку померлим розпочато не було.

22 квітня 1999 року виконавчим комітетом міської ради прийнято рішення про скасування рішення щодо виділення цієї ділянки ОСОБА_5 і про виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_3

Оскільки нотаріус спочатку відмовив їй і ОСОБА_1 в оформлені спадщини, а потім безпідставно видав на ім'я онуки свідоцтво про право на спадщину за законом, не повідомивши її про такі дії, просила суд визнати це свідоцтво незаконним і скасувати його.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила суд скасувати вчинену нотаріальну дію з видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 19 травня 2000 року та встановити факт прийняття нею спадщини після смерті сина.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2003 року первісний позов задоволено: зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, перешкод у користуванні майном, що розташоване на АДРЕСА_1; рішення виконавчого комітету Носівської міської ради Чернігівської області № 76 від 22 квітня 1999 року і № 139 від 15 липня 1999 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_3 скасовані, а в позові ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 17 вересня 2007 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у первісному позові відмовлено, а позов ОСОБА_4 задоволено частково: дії державного нотаріуса Носівської державної нотаріальної контори з видачі 19 травня 2000 року свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_2 визнано неправомірними та скасовано це свідоцтво, а в решті вимог позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про часткове скасування рішення суду апеляційної інстанції та передачу справи на новий розгляд.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов і відмовляючи в позові ОСОБА_4, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5 у встановленому законом порядку, рішення виконавчого комітету Носівської міської ради про виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_3 прийнятті з порушенням законних прав неповнолітньої ОСОБА_2, а ОСОБА_4 не довела факту прийняття спадщини після смерті сина.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в первісному позові та часткове задоволення позову ОСОБА_4, апеляційний суд дійшов висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_2 було видане державним нотаріусом з порушенням вимог закону; майно, яке може бути передано в спадщину після смерті ОСОБА_5 не залишилося, а спірну земельну ділянку було передано міською радою у користування ОСОБА_3 у встановленому законом порядку.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Визнаючи дії державного нотаріуса з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом неправомірними, апеляційний суд виходив із того, що нотаріусом були порушені вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме: не повідомлено матір померлого, ОСОБА_4, про відкриття спадщини, не витребувано правовстановлюючі документи на спадкове майно, не враховано, що дозвіл на будівництво на ім'я померлого не є таким документом, а розташовані на земельній ділянці будівлі є самовільно збудованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Переглядаючи справу, апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України не взяв до уваги, що ОСОБА_4, поставивши питання про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я онуки, вимоги про визнання дій державного нотаріуса неправомірними не заявляла, а Носівська державна нотаріальна контора (при наявності статусу юридичної особи) до участі в справі як відповідач не залучалася.

Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, вийшов за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_4

Крім того, апеляційний суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин і не вирішив питання, в якому порядку та при наявності яких умов державними нотаріусами вирішувалося питання про оформлення спадщини на об'єкти незавершеного будівництва на час виникнення спірних правовідносин.

Також апеляційний суд не врахував, що рішенням виконавчого комітету Носівської міської ради Чернігівської області від 13 травня 1983 року № 73 ОСОБА_5 в установленому порядку було надано дозвіл на будівництво житлового будинку й господарських споруд і виділено для цієї мети в натурі земельну ділянку по АДРЕСА_1, та що на цій земельній ділянці спадкодавцем були побудовані господарські будівлі й фундамент будинку, які згідно довідки БТІ складали об'єкт незавершеного будівництва готовністю 6 % (а.с. 120).

Крім того, поза увагою апеляційного суду залишився й той факт, що виконавчий комітет Носівської міської ради Чернігівської області розглянув заяву сестри померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3 щодо вилучення та виділення їй спірної земельної ділянки до закінчення встановленого законом 6-місячного строку для прийняття спадщини та без перевірки наявності на ній будівель, що могли бути об'єктами спадкування.

З огляду на наведене ухвалене рішення апеляційного суду не може бути визнано законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 17 вересня 2007 року скасувати, а справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.