Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення порушеного права на спілкування з онукою за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 жовтня 2006 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 21 серпня 2007 року,

У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в порядку ст. ст. 257, 258 Сімейного кодексу України (далі - СК України) з позовом до ОСОБА_2 про відновлення порушеного права на спілкування з онукою, визначити побачення з дитиною за місцем проживання два рази на місяць у першу та третю п'ятницю з 19 години п'ятниці до 19 години неділі, а також установити можливість двічі на рік оздоровлювати її в санаторіях і на курортах не тільки України, але й за її межами. В обгрунтування своїх вимог позивачка вказувала на те, що відповідачка перешкоджає їй як рідній бабусі брати участь у вихованні внучки, спілкуватися з нею. Під час розгляду справи позивачка доповнила свої вимоги й просила дозволити спілкування з дитиною вісім днів підряд один раз на місяць за своїм місцем проживання в м. Харкові без присутності відповідачки (мами); зобов'язати останню не чинити перешкод у побаченнях із дитиною, своєчасно оформляти документи для вивезення онуки за кордон на лікування.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 10 жовтня 2006 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 право на спілкування з онукою - ОСОБА_3 Визначено спосіб участі у вихованні онуки шляхом періодичних - двічі на місяць - побачень, проте не в м. Харкові, а в м. Житомирі. Надано право на оздоровлення дитини в літні місяці один раз на рік. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 21 серпня 2007 року рішення суду першої інстанції змінено: обумовлено побачення ОСОБА_1 зі своєю онукою, ОСОБА_3, за обов'язкової участі представника органу опіки та піклування й ОСОБА_2; у решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. ст. 159, 257, 263 СК України. Скаржниця зазначає, що позивачкою не було дотримано порядок досудового врегулювання спору та нею не доказано факт перешкоджання в спілкуванні з онукою.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (чч. 1, 2 ст. 159 СК України).

Згідно зі ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Статтею 263 СК України визначено, що спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до ст. 159 СК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_2 посилалася на те, що позивачка не зверталася до органу опіки та піклування із заявою про визначення способів участі у вихованні дитини й спілкуванні з нею; не підтвердила факту ухилення від виконання такого рішення; не навела доказів того, що їй чиняться перешкоди в спілкуванні з онукою; не має переважного права перед батьками на виховання дитини; під час спілкування з дитиною ОСОБА_1 постійно принижує ОСОБА_2 та налаштовує проти неї як матері.

Суд у порушення зазначених норм закону без вивчення умов проживання матері й неповнолітньої дитини, без наявності рішення відповідного органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні дитини й спілкуванні з нею дійшов помилкового висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, у порушення вимог пп. 1.3.-1.6 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України і Міністерства праці та соціальної політики України від 17 червня 1999 року № 34/166/131/88 (z0387-99) , висновок про необхідність усунення порушення прав бабусі на побачення з онукою з боку матері дитини дав не виконавчий комітет Житомирської міської ради, а опікунська рада Фрунзенської районної ради м. Харкова, що має дорадчі функції при органі опіки та піклування. Такий висновок зроблений без дослідження умов життя матері, її ставлення до дитини, з'ясування майнового стану та врахування морально-психологічних якостей відповідачки.

Наявні в матеріалах справи документи не можна вважати належним висновком органу опіки та піклування, оскільки за місцем проживання дитини і її матері лише складена довідка про звернення позивачки з прохання допомогти організувати зустріч з онукою; у висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради не містяться дані про вчинення відповідачкою перешкод у побаченні позивачки з онукою, у ньому лише висловлено доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з її матір'ю, ОСОБА_2, хоча такі позовні вимоги в суді не заявлялися; витяг з протоколу засідання опікунської ради Фрунзенської районної ради м. Харкова, який оформлений не за місцем проживання дитини, не є таким висновком і носить попереджувальний та рекомендаційний характер.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; у рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи.

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно з'ясувати: характер спірних правовідносин, права й обов'язки сторін у справі, отримати висновок належного органу опіки та піклування й ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10 жовтня 2006 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області від 21 серпня 2007 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.