Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької філії відкритого акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" про визнання недійсними договорів застави та стягнення збитків за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2008 року,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 2 листопада 2007 року між ним та керуючим Вінницькою філією відкритого акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" (далі - ВАТ "Перший Інвестиційний Банк") укладено договір застави майнових прав. Пунктом 2 даного договору визначено, що заставодавець передає в заставу належні йому майнові права на грошові кошти, розміщені в цьому банку відповідно до депозитного договору від 17 листопада 2006 року, у сумі 1 млн. 300 тис. грн. 27 листопада 2007 року між ним та керуючим Вінницькою філією ВАТ "Перший Інвестиційний Банк" укладено другий договір застави майнових прав. Пунктом 2 цього договору також визначено, що передаються в заставу належні йому майнові права на грошові кошти, розміщені в цьому банку відповідно до депозитного договору від 27 листопада 2006 року, у розмірі 2 млн. грн. Фактично за вказаними договорами було передано в заставу кошти, що належали ОСОБА_1 і знаходились на його депозитних рахунках, відкритих у Вінницькій філії ВАТ "Перший Інвестиційний Банк". Указаними договорами забезпечувались вимоги заставодержателя (ВАТ "Перший Інвестиційний Банк"), що випливали з умов кредитних договорів від 2 листопада 2007 року та від 27 листопада 2007 року, які були укладені між Банком та третьою особою - товариством з обмеженою відповідальністю "УТ-САНЛАЙН", а він не був стороною в цих кредитних договорах і будь-яких прав та обов'язків для нього з них не випливає. Позивач просив визнати договори застави недійсними й застосувати двосторонню реституцію, стягнути збитки у вигляді не нарахованих за користування коштами відсотків у розмірі 51 636 грн. 58 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 серпня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсними договори застави майнових прав № 2-/0507-3 від 2 листопада 2007 року та № 24/0507-3 від 27 листопада 2007 року, укладені між ВАТ "Перший Інвестиційний Банк" та ОСОБА_1 Стягнуто з ВАТ "Перший Інвестиційний Банк" на користь ОСОБА_1 списані кошти з депозитних рахунків у сумі 2 950 661 грн. 69 коп. та 51 636 грн. 58 коп. не нарахованих за користування коштами відсотків.

У касаційній скарзі ВАТ "Перший Інвестиційний Банк" просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що договори застави укладені з порушенням вимог ст. ст. 3, 49 Закону України "Про заставу". Предметом застави майнових прав може бути тільки належне заставодацю право вимоги за зобов'язаннями, за якими він є кредитором. ОСОБА_1 не був стороною в зазначених кредитних договорах, а тому ніяких прав та обов'язків для нього з них не випливає.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

У силу ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про заставу" сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Таким чином, законодавством не передбачено жодних обмежень права бути заставодавцем для майнового поручителя, у тому числі немає жодних обмежень і для того, щоб фізична особа виступала майновим поручителем юридичної особи або навпаки. Необхідною вимогою для заставодавця в цьому випадку є те, що він має бути власником майна і повинен мати право розпоряджатися ним.

Висновки судів про те, що спірний договір застави не має похідного характеру від зобов'язання, не відповідає обставинам справи, з яких убачається, що зазначеними договорами застави забезбечуються кредитні договори між товариством з обмеженою відповідальністю "УТ-САНЛАЙН" (далі -ТОВ "УТ-САНЛАЙН") та банком і саме під заставу зазначених майнових прав цим товариством отримано кредити в банку. Зокрема, це підтверджується п. 3.10 тексту самого кредитного договору від 2 листопада 2007 року, з якого вбачається, що виконання ТОВ "УТ-САНЛАЙН" своїх зобов'язань за кредитним договором забезпечується майновими правами на кошти, що належать ОСОБА_1 на підставі додаткового договору до строкового банківського вкладу від 17 листопада 2006 року. З текстів договорів застави майнових прав від 2 листопада 2007 року та від 27 листопада 2007 року вбачається, що ці договори забезпечують вимоги банку, що випливають з умов кредитних договорів від 2 листопада 2007 року та від 27 листопада 2007 року між банком та ТОВ "УТ-САНЛАЙН".

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Зазначене положення закону спростовує висновок суду про те, що предметом застави майнових прав може бути тільки належне заставодацю право вимоги по зобов'язаннях, у яких він є кредитором.

Крім того, за правилами ч. 1 п. 4 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між позивачем, ВАТ "Перший Інвестиційний Банк" та ТОВ "УТ-САНЛАЙН", відносно яких суди вирішували питання про їхні права та обов'язки.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вінницької філії ВАТ "Перший Інвестиційний Банк", яка згідно з п. 1.2 Положення про філію ВАТ "Перший Інвестиційний Банк" (а.с. 91) є відокремленим структурним підрозділом банку, що не має статусу юридичної особи, але виступала стороною у справі в судових засіданнях.

У порушення правил ст. 33 ЦПК України суди не з'ясували, хто є належним відповідачем у справі, не залучили цю особу (осіб) до участі у справі.

За таких обставин колегія суддів не може визнати судові рішення законними та обгрунтованими, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.