Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Жайворонок Т.Є.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом державного підприємства (далі - ДП) "Ровенькиантрацит" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, за касаційною скаргою державного підприємства "Ровенькиантрацит" на рішення Перевальського районного суду Луганської області від 28 листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 3 квітня 2008 року,

У серпні 2004 року ДП "Ровенькиантрацит" звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач працював на підприємстві позивача на посаді завідувача гаражем, з ним був укладений договір про повну матеріальну відповідальність. При його звільненні виявлена нестача матеріальних цінностей на загальну суму 27 803 грн. 76 коп., яку позивач просив стягнути зі ОСОБА_1

Рішенням Перевальського районного суду Луганської області від 28 листопада 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 3 квітня 2008 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДП "Ровенькиантрацит" ставить питання про скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення рішення про задоволення його позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав суду доказів, які б свідчили про нестачу матеріальних цінностей з вини відповідача.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися неможливо, виходячи з наступного.

За змістом ч. 2 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (v0014700-92) (далі - Постанова), виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах.

Судом встановлено, що при прийнятті на роботу на посаду завідуючого гаражем зі Скляром С.М. укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а. с. 29-30).

При звільненні позивача за власним бажанням на підприємстві була створена комісія для прийому-передачі ТМЦ.

Відповідно до протоколу засідання інвентаризаційної комісії від 2 жовтня 2003 року вартість нестачі товарно-матеріальних цінностей, які знаходилися у підзвіті ОСОБА_1., склала 27 803 грн. 76 коп., в тому числі за актом прийому-передачі від 1 жовтня 2003 року, основних засобів - 3 308 грн. 87 коп., за актом прийому-передачі матеріалів від 2 жовтня 2003 року - 24 494 грн. 89 коп. Нестача матеріалів складалася з авторезини-028 одиниць на суму 21 460 грн. 58 коп., акумуляторів - 5 одиниць на суму 2 620 грн. 31 коп., рукава кисневого 10 м на суму 150 грн., кабелю зварювального 16 м на суму 264 грн. Проте ці обставини судами повно і всебічно не з'ясовані.

Крім того, передчасним є висновок апеляційного суду про те, що розукомплектування машин не є нестачею, оскільки в акті прийому-передачі основних засобів від 1 жовтня 2003 року зазначена нестача автомашин: ГАЗ 5312 інв.НОМЕР_1, ЗИЛ 131 інв.НОМЕР_2, ЗИЛ ММЗ-45021 інв. НОМЕР_3, і перелічені вузли, запчастини, які були відсутні під час проведення інвентаризації. Через відсутність вузлів, запчастин на машинах ГАЗ 5312 інв.НОМЕР_1, ЗИЛ 131 інв.НОМЕР_2, ЗИЛ ММЗ-45021 інв. НОМЕР_3, машини були приведені в стан неможливості їх експлуатації.

Відповідно до копії постанови прокуратури Перевальського району Луганської області від 28 жовтня 2004 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 по факту недостачі ТМЦ на складі ЦОФ "Комендантська" відмовлено за відсутністю складу злочинів, передбачених ст. ст. 191, 364, 365, 367 КК України.

Проте судами не враховано, що відповідно до ч. 4 п. 9 Постанови при закритті провадження у кримінальній справі за відсутності складу злочину суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

Суд на зазначені вимоги законодавства і викладені обставини справи уваги не звернув, не надав жодної оцінки наявності укладеного договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, не вжив передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, що мають значення для справи; не з'ясовував конкретно: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір, розрахований відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 116 (116-96-п) , яким встановлено механізм визначення розміру таких збитків; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

За таких обставин ухвалені в справі рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державного підприємства "Ровенькиантрацит" задовольнити частково.

Рішення Перевальського районного суду Луганської області від 28 листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 3 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.