Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 лютого 2003 року він позичив своєму батькові, ОСОБА_2, 4 тис. доларів США строком до 23 лютого 2007 року для придбання квартири, яка була необхідна батькові та його дружині - ОСОБА_3 При цьому відповідач запевнив його, що в разі неможливості неповернення боргу в установлений строк вони продадуть квартиру або передадуть її в його власність. У липні 2003 року батько повідомив його, що ними придбана квартира, яка оформлена на ім'я ОСОБА_3, оскільки в ній буде проживати вона. Ураховуючи те, що гроші в установлений строк повернуто не було, а вони позичались його батьком на потреби сім'ї, позивач просив стягнути з відповідачів по 10 100 грн. з кожного та судові витрати.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 5 грудня 2007 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг по 10 100 грн. з кожного й судові витрати по 116 грн. з кожного.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 боргу та судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення міського суду залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення міського суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив із положень ст. 73 СК України, а також із того, що матеріали справи не містять безспірних доказів того, що кошти, отримані ОСОБА_2 за договором позики, були витрачені саме на придбання квартири.

Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як убачається з матеріалів справи, за договором позики від 22 лютого 2003 року відповідач ОСОБА_2 одержав від позивача 4 тис. доларів США, які зобов'язався повернути до 23 лютого 2007 року (а.с. 5-6).

Борг у встановлений договором строк повернуто не було.

Підтверджується матеріалами справи й те, що на час укладання договору позики ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі й спільно проживали (а.с. 16-18).

При цьому суд апеляційної інстанції при вирішенні спору застосував положення Сімейного кодексу України (2947-14) (набрав чинності з 1 січня 2004 року), тоді як договір позики укладався під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) .

У свою чергу й суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За договором позики, як наведено вище, повернення боргу передбачалось до 23 лютого 2007 року.

Отже, на спірні правовідносини розповсюджувався Цивільний кодекс України (435-15) 2003 року та Кодекс про шлюб та сім'ю України (2006-07) .

Згідно зі ст. 23 КпШС України при укладенні угоди з одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя.

За приписом ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди в порушення ст. ст. 212, 214 ЦПК України не з'ясували до кінця тієї обставини, чи було використано на потреби сім'ї ІНФОРМАЦІЯ_1 одержане за договором позики і не звернули уваги при цьому з огляду на приписи ст. 61 ЦПК України, що питання використання позичених коштів на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 1 липня 2003 року вже було предметом вирішення в іншій справі з прийняттям відповідного рішення апеляційним судом Донецької області від 8 лютого 2007 року.

Ураховуючи викладене, а також те, що з'ясування вказаних обставин впливає на права й обов'язки відповідачів у справі, рішення суду першої інстанції й апеляційного суду визнати законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 5 грудня 2007 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.