Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_5, комунальне підприємство "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку та визнання права власності на будинок за касаційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 31 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 4 липня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 липня 2003 року між ОСОБА_4, який діяв за дорученням від її імені, та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу належного їй будинку АДРЕСА_1. Вважає, що даний договір було укладено нею під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, оскільки помер її чоловік і вона хвора залишилась сама. Крім того, договір укладено внаслідок помилки, що має істотне значення, тому що вона домовлялась про продаж будинку тільки одній особі - ОСОБА_3, з яким була досягнута угода про постійне користування нею літнім будиночком у літній період, у зв'язку із чим вартість будинку була нею значно знижена. Але договір купівлі-продажу від її імені підписував за довіреністю ОСОБА_4, який помилково не вимагав внести ці умови до договору та підписав його, вважаючи ОСОБА_2 дружиною ОСОБА_3, тоді як вона - стороння особа. Оскільки із ОСОБА_2 не було домовленості щодо зазначених умов, то вона не допустила її, позивачку, до користування літнім будиночком. Зазначала, що якщо б ОСОБА_3 не погодився на умову постійного користування нею літнім будиночком та земельною ділянкою біля нього, вона б не укладала угоду про продаж будинку. Також відповідачі сплатили лише половину вартості будинку.

28 серпня 2007 року ОСОБА_3 передав їй у власність 1/2 частку спірного будинку.

Тому позивачка просила визнати недійсним указаний договір купівлі-продажу в частині відчуження 1/2 частки спірного будинку на користь ОСОБА_2, повернути сторони в первісний стан, визнати за нею право власності на 1/2 частку спірного будинку, переданого їй ОСОБА_3, та зобов'язати КП "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за нею право власності на будинок.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 31 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 4 липня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладений 25 липня 2003 року між ОСОБА_4, який діяв за дорученням від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Повернуто сторони в первісний стан, визнано за ОСОБА_1 право власності на спірний будинок та зобов'язано її повернути відповідачам сплачені ними кошти.

В обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_3 і ОСОБА_2 посилаються на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставлять питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що даний договір було укладено позивачкою внаслідок помилки та під впливом тяжких обставин.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Частиною 1 ст. 56 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року визначено, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Однією з підстав визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку позивачка зазначала укладення його внаслідок помилки, що має істотне значення, оскільки вона особисто домовлялась із ОСОБА_3 про продаж будинку за нижчою від ринкової ціною та тільки йому з метою подальшого користування нею літнім будиночком і земельною ділянкою в літній період та лише за наявності таких умов вона надала повноваження своєму сину, Полтєву С.О., на укладання цього договору.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як установлено рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 листопада 2007 року, що набрало законної сили, оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено від імені власника будинку ОСОБА_1 її сином, ОСОБА_4, за нотаріально посвідченим дорученням від 17 червня 2003 року. Зі змісту вказаного доручення вбачається, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 продати спірний будинок на свій розсуд і умов продажу будинку тільки одній родині доручення не містить. Сторони спільно досягли згоди щодо всіх істотних умов і виконали угоду.

Крім того, як зазначала нотаріус ОСОБА_5, при укладанні договору, його підготовки та оформленні сторонами не виказувались наміри про внесення до його тексту умов постійного користування якоюсь часткою майна та земельною ділянкою й пов'язання цих умов із ціною будинку, а також на момент укладання договору правилами нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна не було передбачено встановлення постійного користування землею продавцем і вона б відмовилась від його посвідчення.

Однак суд належним чином не встановив наявність обставин, які могли б бути підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 56 ЦК УРСР 1963 року, і дійшов передчасного висновку про те, що договір укладено позивачкою внаслідок помилки, що має істотне значення.

Посилаючись на те, що договір було укладено під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, позивачка зазначала, що в неї помер чоловік і вона хвора залишилась сама.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т. ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

Як убачається з матеріалів справи, чоловік позивачки, ОСОБА_6, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто за 6 років до укладання договору купівлі-продажу спірного будинку.

Проте суд не звернув суд уваги на те, чи може вважатися збігом тяжких обставин саме по собі проживання позивачки в спірному будинку без чоловіка та її похилий вік, а також не з'ясував, на яку хворобу хвора позивачка.

Що стосується невигідності умов укладеного договору, то позивачкою не надано доказів і не наведено обставин на підтвердження цього.

Однак суд у порушення ст. 213 ЦПК України зазначених вимог закону та обставин справи не врахував і, не встановивши факту збігу тяжких для позивачки обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з її волевиявленням укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах, дійшов передчасного висновку про задоволення позову із цих підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У своєму позові ОСОБА_1 просила визнати недійсним указаний договір купівлі-продажу в частині відчуження 1/2 частки спірного будинку на користь ОСОБА_2, повернути сторони в первісний стан, визнати за нею право власності на 1/2 частку спірного будинку, переданого їй ОСОБА_3 добровільно, та зобов'язати КП "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за нею право власності на будинок.

Проте суд визнав указаний договір купівлі-продажу недійсним повністю, чим фактично вийшов за межі позовних вимог, та не розглянув по суті вимогу щодо зобов'язання КП "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за позивачкою право власності на спірний будинок.

На зазначене порушення закону апеляційний суд теж уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 31 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 4 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.