Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про поновлення права користування мостом,

У лютому 2005 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в листопаді 2004 року відповідачка самочинно, без їх відома та згоди демонтувала металевий міст через річку Ільничка в присілку Березники с. Ільниця Іршавського району, хоча міст було споруджено 20 років тому батьком відповідачки за участі й їх батьків, міст є їх спільною власністю, і вони мають право користуватися ним для вільного пересування територією села та переходу з вул. Української на вул. Пушкіна, однак ОСОБА_11 відмовляється поновити міст.

Позивачі просили зобов'язати відповідачку поновити їх право користування мостом через річку Ільничка шляхом його монтажу на попередньому місці.

Рішенням Іршавського районного суду від 20 квітня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 4 вересня 2008 року, позов задоволено, постановлено зобов'язати ОСОБА_11 поновити право користування мостом через річку Ільничка в присілку Березники с. Ільниця Іршавського району шляхом монтажу моста на попередньому місці.

У касаційній скарзі ОСОБА_11 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд керувався нормами статті 401 ЦК України та виходив із того, що металевий міст через річку Ільничка в присілку Березники с. Ільниця було споруджено 20 років тому за участю батьків позивачів та відповідачки, а в листопаді 2004 року ОСОБА_11 без погодження з позивачами такий міст демонтувала, чим позбавила їх можливості переходу через річку.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з огляду на таке.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Звертаючись до суду з позовом, позивачі зазначали, щоОСОБА_11 знищила їх спільну власність - міст, і порушила їх право на користування цим майном, при цьому не порушували питання про встановлення їм сервітуту щодо моста як чужого майна.

Суд у порушення вимог статей 202-1, 203 ЦПК України 1963 року, чинного на час ухвалення рішення, на зазначене уваги не звернув, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, фактично не вирішував питання встановлення сервітуту й безпідставно задовольнив позов про поновлення права користування мостом за статтею 401 ЦК України, при цьому не визначився з правовими підставами для задоволення позову, не встановив та не зазначив у рішенні доказів, які свідчать про наявність у позивачів права спільної власності на міст, не з'ясував також чи було дотримано визначеного законом порядку при зведенні мосту через річку Ільничка, чи мав цей міст статус об'єкта інженерної і транспортної інфраструктури території с. Ільниця та чи може він існувати.

Крім того суд зобов'язав ОСОБА_11 змонтувати міст через річку Ільничка в присілку Березники с. Ільниця, однак не зазначив місця розташування моста, його параметрів та не перевірив, чи дозволено законом вчинення таких дій по мостобудуванню фізичною особою з огляду на особливість об'єкта монтажу.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_11 задовольнити частково.

Рішення Іршавського районного суду від 20 квітня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 4 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.