Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Веденяпіна О.А., Усенко Є.А., Юрченко В.П.,

при секретарі: Ігнатенко О.В.

за участю: представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Гуцала Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом народного депутата України ОСОБА_3

до Президента України

про визнання бездіяльності протиправною, -

ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо нерозгляду його депутатського звернення від 12 листопада 2015 року № 885-дз та ненадання відповіді на нього.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що ним 12 листопада 2015 року на адресу відповідача засобами поштового зв'язку направлено депутатське звернення № 885-дз щодо надання інформації про конфісковане та арештоване майно.

Проте, станом на 02 лютого 2016 року жодної відповіді щодо розгляду зазначеного депутатського звернення або офіційного листа про продовження строків його розгляду з обґрунтуванням причин від Президента України не надходило, в той час як за правилами частин другої та четвертої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" така відповідь повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення, на що Законом відведено 10 днів з моменту його одержання.

В письмових запереченнях на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки Конституцією України (254к/96-ВР) , якою встановлено межі повноважень глави держави, не передбачено його повноважень на розгляд депутатських звернень і надання на них письмових відповідей.

Справа розглядалась неодноразово.

Зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що положення статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" не поширюються на Президента України й обов'язок органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь не може розглядатись як обов'язок (повноваження) Президента України, оскільки такий обов'язок не передбачено Конституцією України (254к/96-ВР) .

Постановою Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року постанову Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2016 року скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд до цього ж суду з мотивів неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

За наслідками повторного розгляду справи постановою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2016 року в задоволенні позову також відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що оскільки предметом депутатського звернення позивача, адресованого главі держави, було з'ясування того, яке його майно на території Російської Федерації конфісковано та на яке майно накладено арешт, а також враховуючи те, що майно, про яке запитує народний депутат, є власністю саме ОСОБА_4, то право відповіді належить не працівникам Адміністрації Президента України, а особисто ОСОБА_4 Разом з цим, оскільки розгляд депутатських звернень та надання письмових відповідей на депутатські звернення, як це передбачено положеннями статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" та статті 40 Конституції України, не входять до повноважень Президента України, передбачених статтею 106 Основного Закону, то немає підстав вважати, що Президент України допустив протиправну бездіяльність щодо депутатського звернення народного депутата України ОСОБА_3

Однак, постановою Верховного Суду України від 27 червня 2017 року постанову Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий судовий розгляд. Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України зазначив, що Вищим адміністративним судом України належним чином не досліджено, чи є розглядуване звернення позивача депутатським зверненням за своєю суттю, чи містить воно пропозицію надати офіційне роз'яснення або викласти позицію з питань, віднесених до компетенції органу, якому воно скероване, та чи пов'язане воно безпосередньо з депутатською діяльністю заявника.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив її задовольнити в повному обсязі.

Представник Президента України позовні вимоги не визнав і просив відмовити в задоволенні позову, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 12 листопада 2015 року позивачем на адресу Президента України засобами поштового зв'язку скеровано депутатське звернення № 885-дз, в якому ОСОБА_3 просив повідомити, яке саме майно глави держави на території Російської Федерації конфісковано та на яке його майно на теперішній час накладено арешт.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат України є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" (4061-17) представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Надані йому права відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього та інших законів України народний депутат реалізує на засіданнях Верховної Ради України та в роботі її органів (частина друга статті 10 Закону України "Про статус народного депутата України").

За правилами абзацу першого частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 6 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат у порядку, встановленому законом, має право звернутись із депутатським зверненням, зокрема й до Президента України.

Депутатське звернення - це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (абзац другий частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України").

Як наголосив Конституційний Суд України в Рішенні від 05 березня 2003 року № 5-рп/2003 (v005p710-03) "У справі за конституційним поданням Національного банку України про офіційне тлумачення положень статті 86, частини другої статті 89 Конституції України, частини другої статті 15, частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" (справа про звернення народних депутатів України до Національного банку України)", за своїм змістом депутатське звернення не має імперативного характеру і заявляється народними депутатами України самостійно. Такі звернення можуть бути зумовлені скаргами та заявами виборців, а також стосуватися інших питань депутатської діяльності, які ініціюються народним депутатом України.

Однак, як свідчить наявне в матеріалах справи депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_3 від 12 листопада 2015 року № 885-дз (а. с. 8 - 9), воно не відповідає наведеним вище вимогам до депутатського звернення, зокрема не містить пропозицію народного депутата України адресату (Президенту України) здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до його компетенції.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Проте, позивачем не подано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що спірне звернення зумовлено скаргами чи заявами виборців, або ж стосується інших питань депутатської діяльності, які ініціюються ОСОБА_3 як народним депутатом України в порядку частини другої статті 10 Закону України "Про статус народного депутата України".

За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Тобто, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи в тому разі, якщо відповідні дії повинні, але не вчинюються суб'єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Конституційний Суд України в Рішенні від 05 березня 2003 року № 5-рп/2003 (v005p710-03) також зазначив, що у разі надходження звернень, зміст яких не відповідає закону або виходить за межі компетенції адресата, останній не зобов'язаний приймати пропозицію, яка міститься у зверненні. Це випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, з огляду на те, що спірне звернення позивача за своєю суттю не є депутатським зверненням, відсутні правові підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо його нерозгляду.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога народного депутата України ОСОБА_3 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 122, 128, 158 - 163, 167, - 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В адміністративному позові народного депутата України ОСОБА_3 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною - відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті - 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.