Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до відкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля" (далі - ВАТ "Павлоградвугілля") про стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 жовтня 2008 року,

У грудні 2007 рокуОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що, працюючи на шахтах ВАТ "Павлоградвугілля", отримав професійні захворювання. Висновком МСЕК від 23 серпня 2007 року йому встановлено 65% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково. Унаслідок отриманого професійного захворювання йому завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він втратив працездатність, став інвалідом, відчуває постійний фізичний біль, порушено нормальні життєві зв'язки. Просив стягнути з відповідача на його користь 70 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 жовтня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 жовтня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в задоволенні позову до ВАТ "Павлоградвугілля", місцевий суд виходив із того, що згідно із Законом України "Про охорону праці" (2694-12) відшкодування моральної шкоди здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) за правилами Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) . Проте право на отримання компенсації за моральну шкоду виникло в ОСОБА_1. у період дії Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , яким було зупинено дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) у частині відшкодування моральної шкоди.

З такими висновками погодитись не можна.

Статтею 237-1 КЗпП передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною 2 цієї статті встановлено, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Таким законодавством є відповідні норми ЦК України (435-15) , зокрема, ч. ч. 3, 4, 5 ст. 23, п. 1 ст. 268, ст.ст. 1167, 1168 цього Кодексу.

У зв'язку з втратою чинності положень ст. ст. 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" щодо обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду спірні правовідносини регулюються ст. 237-1 КЗпП України, а тому моральну шкоду потерпілому зобов'язаний відшкодовувати роботодавець.

Судом установлено, щоОСОБА_1 знаходився в трудових відносинах із ВАТ "Павлоградвугілля". За час роботи отримав ряд професійних захворювань і висновком МСЕК від 23 серпня 2007 року йому вперше було встановлено 65% втрати працездатності.

Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позову є передчасним.

Таким чином, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, а тому на підставі ч.2 ст. 338 ЦПК України рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.