6-26794св08 Про витребування майна з незаконного володіння - 11.02.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Головного управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (далі - Управління) до ОСОБА_1 про витребування майна з незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області від 3 листопада 2008 року,

У березні 2008 року Управління звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до Закону України від 22 жовтня 1999 року № 1192 "Про гуманітарну допомогу" інваліда другої групи ОСОБА_2 було забезпечено автомобілем FORD, 1998 року випуску, отриманим органом соціального захисту населення як гуманітарну допомогу, з правом керування цим автомобілем онука - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після смерті ОСОБА_2 відповідач відмовився повернути автомобіль, тому Управління просило зобов'язати ОСОБА_1 повернути цей автомобіль у його власність.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 10 червня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 листопада 2008 року рішення районного суду скасовано, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом Управління від 23 травня 2006 року №133 на підставі Закону України від 22 жовтня 1999 року "Про гуманітарну допомогу" (1192-14) інваліду другої групи ОСОБА_2 19 травня 2006 року безоплатно передано автомобіль FORD, 1998 року випуску, отриманий органом соціального захисту населення як гуманітарна допомога, з правом керування автомобілем члена сім'ї. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.

Відмовляючи в задоволенні позову Управління, суд першої інстанції виходив із того, що п. 16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (999-2006-п) (далі - Порядок), передбачено, що в разі смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений, строк експлуатації якого більше 10 років, залишається члену сім'ї, який на час смерті інваліда проживав і був зареєстрований за місцем проживання й реєстрації інваліда.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до п. 41 Порядку, після смерті інваліда автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, повертається головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.

Однак з таким висновком апеляційного суду не можна погодитись з огляду на таке. Закон України "Про гуманітарну допомогу" (1192-14) визначає правові, організаційні, соціальні засади отримання, надання, оформлення, розподілу і контролю за цільовим використанням гуманітарної допомоги.

Стаття 6 цього Закону визначила спеціально уповноважені державні органи щодо вирішення питань, пов'язаних з гуманітарною допомогою.

Відповідно до положень цього Закону Управління є отримувачем зазначеного автомобіля, як гуманітарної допомоги для подальшої передачі інвалідам які перебувають у встановленому порядку на обліку для отримання спеціального автотранспорту в установленому законом порядку.

Згідно з Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1543 (1543-2006-п) та Типовим положенням про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року № 790 (790-2007-п) , міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості та трудової міграції, соціального захисту населення, загальнообов'язкового державного соціального страхування, соціально-трудових відносин та здійснення нагляду за додержанням законодавства про працю, оплати, нормування та стимулювання праці, професійної класифікації робіт і професій, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, колективно-договірного регулювання соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, розвитку соціального діалогу, яке реалізує державну політику в сфері соціального захисту населення через систему підпорядкованих йому органів соціального захисту населення - відповідні Управління, які у свою чергу як органи державної влади наділені відповідними повноваженнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 17 КАС України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року, встановлено, що на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом, поширюється компетенція адміністративних судів.

З матеріалів справи вбачається, що Управління звернулося до суду як орган державної влади з метою реалізації наданих йому повноважень щодо повернення автомобіля після смерті інваліда відповідно до п. 41 Порядку.

Таким чином, у справі виник спір за зверненням суб'єкта владних повноважень з приводу реалізації наданих йому законом функцій та у випадку, який встановлено законом, а тому позовна заява після набрання чинності КАС України (2747-15) повинна була розглядатися судами в порядку, встановленому цим Кодексом, згідно з п. 4 ст. 17 КАС України.

Суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене уваги не звернули й розглянули позовну заяву та апеляційну скаргу в порядку цивільного судочинства, що є підставою для скасування постановлених ними судових рішень.

Ураховуючи, що відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 2 ст. 18 КАС України (в редакції Закону України від 25 грудня 2008 року № 808-VI (808-17) ) усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами, справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 336, ст. 340, п. 3 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду від 10 червня 2008 року та рішення апеляційного суду Київської області від 3 листопада 2008 року скасувати передати справу на новий розгляд до Бородянського районного суду Київської області для розгляду в порядку адміністративного судочинства.