6-15885св08 Про усунення перешкод у користуванні квартирою та за зустрічним позовом визнання договору купівлі-продажу дійсним - 04.02.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні квартирою, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 і ОСОБА_4, діючих в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про визнанні договору купівлі-продажу дійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Херсонської області від 20 травня 2008 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_9, який діяв від імені та за дорученням ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні квартирою, посилаючись на те, що позивачам та неповнолітнім дітям ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві власності належить дві кімнати в квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, третя кімната належить на праві власності відповідачці. У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до держави Ізраїль у 2000 році терміном на три роки з відповідачкою був укладений договір піднайму жилого приміщення з наміром у подальшому домовитись про продаж їм кімнат. Проте домовленості про продаж кімнат між ними не було досягнуто, відповідачка продовжує без законних підстав проживати у кімнатах, порушуючи їх право власності, а вони не можуть проживати у своїх кімнатах тоді, коли приїжджають через певні об'єктивні обставини в державі Ізраїль. Враховуючи наведене просили про задоволення позову.

У лютому 2008 року до суду із зустрічним позовом звернулась ОСОБА_5, у якому зазначала, що у вересні 1999 року між нею та відповідачами була домовленість про продаж належних їм двох кімнат за екв. 6000 доларів США із розстрочкою платежу. На виконання цієї угоди відповідачі отримали дозвіл органу опіки та піклування, видали доручення ОСОБА_1 щодо продажу частини квартири, передали їй ключі від кімнат, а вона із сім'єю вселилась до них, передала у визначений ними спосіб екв. 3723 умовних одиниць. Оскільки на даний час відповідачі відмовляються отримати решту обумовленої суми та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу, просила визнати дійсним договір купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 13 березня 2008 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Усунено перешкоди у користуванні позивачами кімнатами 1 і 2 у квартирі АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_5 не чинити їм перешкоди у доступі до кімнат та повернути ключі. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 20 травня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу кімнат 1 і 2 у квартирі АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, діючих від імені ОСОБА_6 і ОСОБА_7. Визнано за ОСОБА_5 право власності на зазначені кімнати.

У касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 ставиться прохання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи первісний позов про усунення перешкод у користуванні власністю та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання угоди дійсною, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу частини квартири між сторонами в установленому законом порядку укладено не було, попередня усна домовленість про продаж кімнат, належних на праві власності позивачам за первісним позовом, не була реалізована щодо згоди з усіх істотних умов договору. У зв'язку з цим ОСОБА_5 зобов'язана усунути перешкоди у користуванні позивачами своєю власністю відповідно до вимог чинного законодавства про захист права власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи власне рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив з того, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору купівлі-продажу та виконали їх, ОСОБА_5 передала частину коштів за кімнати, а решту коштів їх власники безпідставно не бажають отримувати.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, матеріалами справи підтверджується, що сторони є власниками квартири АДРЕСА_1. Сторони не заперечують, що у червні 2000 р. між ними укладений договір піднайму належних позивачам за первісним позовом кімнат. ОСОБА_5 посилається на те, що угода про істотні умови договору щодо продажу їй цих кімнат між ними досягнута у вересні 1999 року та нею частково виконана, апеляційний суд визнав, що ці підстави позову нею доведені.

Проте такі висновки апеляційного суду не відповідають обставинам справи, а ОСОБА_5 не надано належних доказів того, що між ними була досягнута згода з усіх істотних умов договору, зокрема щодо ціни продажу кімнат та про те, що частина платежу була нею здійснена саме за купівлю жилих кімнат і в тому розмірі, який вона зазначає.

Так, зміст наявних у справі особистих листів ОСОБА_1 та ОСОБА_5, достовірність яких вони визнали (а.с. 32, 34, 78, 78 зв.) та розголошені згідно зі ст. 303 ЦК України, вказують на те, що сторони лише домовляються про ціну продажу, ОСОБА_1 пропонує ОСОБА_5 визначитись щодо ціни до 31 грудня 2006 р. та він оспорює спосіб передачі нею коштів, унаслідок чого він втрачає частину коштів тощо. У листі від 12.12.2006 р. він зазначає, що вона умови угоди не виконує і сума продажу буде збільшена. Крім того, лист, у якому визначається певна ціна продажу, датований ОСОБА_1 лише 14.11.2006 р. Тому посилання ОСОБА_5 на те, що істотні умови угоди купівлі-продажу між ними були досягнуті ще в 1999 р., не відповідають наявним у справі доказам та підлягають додатковій перевірці.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, але не посвідчений нотаріально, може бути визнаний судом дійсним при дотриманні певних умов: сторони домовились щодо всіх істотних умов договору; є письмові докази такої домовленості, відбулося повне або часткове виконання договору; одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення. Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови від 28 квітня 1978 р. № 3 (v0003700-78) (з відповідними змінами) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначив, що при вирішенні спорів про визнання угоди дійсною суд повинен перевірити, чи досягнуто сторонами згоди з істотних умов угоди та чому вона не була нотаріально посвідчена.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права, суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення, належним чином доводи позивача та заперечення відповідача не перевірив.

Крім того, посилання апеляційного суду на те, що договір піднайму жилих приміщень між сторонами діє і може бути розірваний лише за спільною згодою сторін, а тому ОСОБА_5 має право на проживання у спірних кімнатах, не відповідає обставинами справи, оскільки наявний у справі договір від 27.06.2000 р. (а.с. 32 зв.) свідчить про те, що він укладений лише на три роки і не переукладався.

Не може залишатись у силі й рішення суду першої інстанції, оскільки його висновки щодо відсутності домовленості про продаж кімнат та невиконання ОСОБА_5 умов договору підлягають додатковій перевірці та оцінці у сукупності з іншими наявними у справі доказами. Так, вона посилається на те, що сплатила ОСОБА_1 3723 долари США, проте належними та допустимими доказами у відповідності до ст. ст. 58, 59 ЦПК України є лист ОСОБА_1 (а.с. 78), у якому він згадує лише про суму 2705 доларів США, а його представник посилається на те, що ця сума була отримана ним за продаж ОСОБА_5 підвального приміщення у спірному будинку за договором від 21.06.2000 р. (а.с. 30). Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України доводи позивача та заперечення відповідача належним чином судом не досліджені та не оцінені.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_8, задовольнити частково.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 13 березня 2008 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 20 травня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.