Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Третя Львівська державна нотаріальна контора, орган опіки й піклування Шевченківської районної державної адміністрації в м. Львові, про визнання договору купівлі-продажу квартири й реєстраційних посвідчень недійсними та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2007 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 8 листопада 2007 року,

У жовтні 1999 року ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що з квітня 1999 року вона є опікуном своєї сестри, недієздатної ОСОБА_6, якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

9 жовтня 1996 року ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу цієї квартири з ОСОБА_2, який 12 грудня 1996 року продав квартиру ОСОБА_3

Оскільки ОСОБА_6 хворіла на психічне захворювання і під час відчуження названої квартири не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати зазначені договори й реєстраційне посвідчення від 30 грудня 1996 року, видане на ім'я ОСОБА_3, недійсними, повернути сторони у попередній стан та виселити зі спірної квартири ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і неповнолітню ОСОБА_7

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2007 року позов задоволено частково: визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 9 жовтня 1996 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2, недійсним; стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачки, що діє в інтересах ОСОБА_6, 17478 грн., а в решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 8 листопада 2007 року рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки 17478 грн. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у стягненні цієї суми, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_6 внаслідок свого психічного стану на час відчуження спірної квартири ОСОБА_2 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а тому укладений між ними договір є недійсним з підстав ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин; правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 12 грудня 1996 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, й витребування в останньої цієї квартири відсутні, оскільки ОСОБА_3 є добросовісним набувачем; в порядку реституції вартість спірної квартири станом на 2001 рік підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 вартості квартири та відмовляючи у стягненні суми, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 при укладенні договору сплатив ОСОБА_6 вартість квартири, а тому за відсутності підстав для витребування квартири від добросовісного набувача, підстави для повторного стягнення з ОСОБА_2 вартості квартири відсутні.

Однак повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що 9 жовтня 1996 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1, за яким ОСОБА_2 придбав, а ОСОБА_6 продала названу квартиру за 4000 грн.

12 грудня 1996 року ОСОБА_2 відчужив цю квартиру за договором купівлі-продажу ОСОБА_3

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 6 жовтня 1998 року ОСОБА_6 визнано недієздатною, а розпорядженням Шевченківської районної адміністрації м. Львова від 19 квітня 1999 року ОСОБА_1 призначено її опікуном.

Згідно з висновками трьох судово-психіатричних експертиз від 29 травня 1998 року, від 18 грудня 2000 року та від 9 липня 2001 року ОСОБА_6 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбаченої ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року підстави для визнання договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 9 жовтня 1996 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2, недійсним.

Проте відповідно до ч. 2 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року, якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

Неможливість проведення двосторонньої реституції місцевим судом обґрунтована тим, що 12 грудня 1996 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу відчужив спірну квартиру добросовісному набувачеві ОСОБА_3, в зв'язку з чим правові підстави для витребування квартири у добросовісного набувача або для визнання укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договору купівлі-продажу недійсним відсутні.

Ухвалюючи нове рішення та відмовляючи у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 вартості спірної квартири, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 при укладенні договору сплатив ОСОБА_6 вартість квартири, а тому за відсутності підстав для витребування квартири від добросовісного набувача, підстав для повторного стягнення з ОСОБА_2 вартості квартири не має.

Однак ці висновки судами зроблено з порушенням вимог процесуального та матеріального права.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви суду, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 листопада 2003 року ухвалені в справі судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст.ст. 202, 202-1 ЦПК України 1963 року, чинного на час перегляду справи.

Повторно переглядаючи справу, суди належним чином не виконали своїх процесуальних обов'язків, визначених законом, і не врахували висновків й мотивів суду касаційної інстанції, з яких були скасовані попередні судові рішення.

Так, судом касаційної інстанції серед іншого було вказано на неврахування судами під час вирішення справи вимог ст. 145 ЦК УРСР 1963 року щодо можливості витребування спірної квартири у добросовісного набувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР 1963 року, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Місцевий суд, повторно розглядаючи справу і встановивши, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_6 поза її волею, а ОСОБА_3 є добросовісним набувачем цієї квартири, в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і ч. 4 ст. 338 ЦПК України правові підстави заявлено позову не уточнив, в повній мірі з характеро м спірних правовідносин не визначився та питання про витребування спірної квартири від добросовісного набувача не вирішив.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, в порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та ухвалив рішення, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року.

Таким чином ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 червня 2007 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 8 листопада 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.