6-11334св09 Про визнання недійсними рішення міської ради та Державного акта на право постійного користування землею - 03.02.2010 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та Ковельської міської ради про визнання недійсними рішення Ковельської міської ради № 5/15 від 25 листопада 1998 року, п. 1.20 рішення Ковельської міської ради № 15/14 від 28 грудня 1999 року, Державного акту на право постійного користування землею, Державного акту на право приватної власності на землю і скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та зобов’язання Ковельської міської ради до приведення у відповідність технічної документації до даних державного земельного кадастру і містобудівної документації,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до Гукової - ОСОБА_10 та Ковельської міської ради про визнання частково недійсними рішень сесії міської ради № 5/15 від 25 листопада 1998 року та № 15/14 від 28 грудня 1999 року, визнання недійсними Державного акта на право постійного користування на земельну ділянку поАДРЕСА_1 площею 1 000 кв.м, виданого ОСОБА_10 20 травня 1999 року за НОМЕР_1 та Державного акта НОМЕР_2 від 31 грудня 1999 року виданого відповідачці на право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м за вказаною адресою та скасування їх державної реєстрації.

В обґрунтування позову зазначала, що пунктом 2 рішення сесії Ковельської міської ради від 25 листопада 1998 року за № 5/15 "Про вилучення та надання земельної ділянки ОСОБА_10В." відповідачці надано в постійне користування земельну ділянку площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_10 був виданий 20 травня 1999 року Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1.

На підставі рішення Ковельської міської ради №15/14 від 28 грудня 1999 року "Про передачу земельних ділянок у власність громадянам" ОСОБА_10 31 грудня 1999 року виданий Державний акт НОМЕР_2 на право приватної власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за вказаною адресою.

Вважає, що оскільки ОСОБА_10 не виконала у встановлені строки вимоги п.п. 4, 5 рішення про надання земельної ділянки в постійне користування, відповідно до п. 6 це рішення в частині надання відповідачці земельної ділянки в постійне користування втратило чинність, а тому Державний акт виданий з порушенням п. б ч. 3 ст. 83 діючого на той час Земельного кодексу України (2768-14) .

Згідно з п. 1.20 рішення сесії Ковельської міської ради від 28 грудня 1999 року фактично було здійснене переоформлення, на підставі недійсного п. 2 рішення, вказаної земельної ділянки з передачею її у приватну власність ОСОБА_10

6 липня 2004 року вона купила земельну ділянку, яка межує зі спірною земельною ділянкою та вважає, що її права як власника земельної ділянки зазначеними рішеннями міської ради та виданими державними актами порушені.

З цих підстав просила визнати недійсним в цій частині рішення сесії Ковельської міської ради та Державний акт на право приватної власності на землю від 31 грудня 1999 року, виданого на підставі вказаного рішення, скасувати державну реєстрацію зазначених правовстановлюючих документів, а також визнати недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки від 9 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 та договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, укладений 16 жовтня 2007 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 й звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 29 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: визнано недійсними Державний акт НОМЕР_1 на право постійного користування земельною ділянкою площею 1000 кв.м поАДРЕСА_1, виданий ОСОБА_10 20 травня 1999 року та Державний акт НОМЕР_2 на право приватної власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м, виданий Ковельською міською радою 31 грудня 1999 року; скасовано державну реєстрацію зазначених правовстановлюючих документів; визнано недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 від 9 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 та договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку по вул. Міцкевича, 85 А у м. Ковелі, укладений 16 жовтня 2007 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 та скасовано державну реєстрацію зазначених правочинів; зобов’язано Ковельську міську раду привести у відповідність технічну документацію щодо змін та присвоєння адресних номерів та стягнуто з відповідачів судові витрати. У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 14 квітня 2009 року рішення Ковельського міськрайонного суду від 29 грудня 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_12 та ОСОБА_8 ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У ст. 76 ЦК УРСР було визначено, а також у ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено початок перебігу позовної давності, який починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушили.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсними рішення Ковельської міської ради № 5/15 від 25 листопада 1998 року, п. 1.20 рішення Ковельської міської ради № 15/14 від 28 грудня 1999 року, Державного акту на право постійного користування землею, Державного акту на право приватної власності на землю і скасування їх державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, суди на зазначені вимоги закону уваги не звернули та помилково виходили із того, що оскільки позивачка є власником земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою відповідачки з 6 липня 2004 року, то і початок перебігу позовної давності починається з цієї дати, і тому дійшли висновків, що позовна давність нею не пропущена.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Встановлено, що оспорювані рішення міської ради прийняті та державні акти на землю видані у 1999 році. Земельною ділянкою, якою у теперішній час користується позивачка, користувався та був власником ОСОБА_13

У разі порушення права на земельну ділянку з 1999 року ОСОБА_13 повинен був дізнатися про таке порушення, проте він претензій до відповідачки не мав та не пред’явленням вимог вважав, що його права не порушувалися. При купівлі позивачкою земельної ділянки у ОСОБА_13 за договором купівлі-продажу від 6 липня 2004 року до неї перейшли права і обов’язки щодо цієї земельної ділянки. Згідно ст. 77 ЦК УРСР зміна осіб у зобов’язані не тягне за собою зміни строку позовної давності. Таке ж правило передбачено і ст. 262 ЦК України, відповідно до якої зміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Початок перебігу позовної давності про визнання недійсними та скасування зазначених рішень міської ради та державних актів почався з дня виникнення права на позов (ст. 76 ЦК УРСР) – з дня прийняття міською радою рішень та видачі Державних актів, що оспорюються. Проте ОСОБА_13, в якого позивачка купила земельну ділянку, в установлений ст. 71 ЦК УРСР строк не оспорював зазначені рішення і державні акти. Позовна давність закінчилися до купівлі позивачкою земельної ділянки. Як попереднім, так і чинним законодавством не передбачено заново початку перебігу позовної давності при зміні осіб у зобов’язанні.

Отже до 6 липня 2004 року права та інтереси позивачки не порушувалися і не могли порушуватися спірними рішеннями міської ради та виданими Державними актами, а тому висновки судів про те, що права та інтереси позивачки зазначеними рішеннями та актами порушені, а також, що початок перебігу позовної давності для неї почався з дня купівлі нею земельної ділянки суперечать зазначеному законодавству.

Крім того, судами не перевірені і доводи відповідачки про те, що спірні земельні ділянки, що перебувають у користуванні, площею 0,1 га та у власності, площею 0,1 га є різними земельними ділянками, за кожну з них вона сплачує податок, раніше ними користувався їхній родич ОСОБА_14 від якого до них й перейшли спірні земельні ділянки.