Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор‘євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Данчука В.Г.,

Балюка М.І., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні подружжя,

У лютому 2008 року ОСОБА_3, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що з 1982 року до 2000 року вони з відповідачем перебували у шлюбі, від шлюбу мають двох дітей – доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 листопада 1991 року її чоловік придбав квартиру АДРЕСА_1, в якій вони усі зареєстровані. Квартира складається з 5 жилих кімнат, 3 кімнати розташовані на третьому поверсі та 2 кімнати – у мансардному приміщенні.

На час розірвання шлюбу квартира знаходилася у занедбаному стані, вона (позивачка) за свій рахунок зробила капітальний ремонт.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила визнати квартиру спільною власністю подружжя, з урахуванням інтересів дітей та витрат на ремонт визнати за нею право власності на 67/100 частин квартири, яка знаходиться на 3 поверсі, а за ОСОБА_4 визнати право власності на 33/100 частин квартири, яка знаходиться у мансардному приміщенні.

ОСОБА_4 подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати його власником всієї квартири, припинити право ОСОБА_3 на частку в спільному майні подружжя, зобов’язати його сплатити ОСОБА_3 14 673 грн. 50 коп. компенсації вартості ? частини квартири.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 9 вересня 2008 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Поділено в натурі квартиру АДРЕСА_1 на дві окремі квартири. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 67/100 частин квартири на 3 поверсі, яка складається з кімнати № 5 площею 16,7 кв. м, кімнати № 6 площею 9,9 кв. м, кімнати № 8 площею 18,9 кв. м, кухні № 2 площею 9,7 кв. м, ванни № 7 площею 4,9 кв. м, прохідної № 1 площею 6,3 кв. м, комори № 3 площею 4,4 кв. м та вбиральні № 4 площею 1,8 кв. м, загальною площею 72,6 кв. м. За ОСОБА_4 визнано право власності на 33/100 частини квартири у мансардному приміщенні, яка складається із кімнати № 10 площею 11,3 кв. м, кімнати № 11 площею 11,1 кв. м, кухні № 13 площею 4,8 кв. м, прохідної № 9 площею 3,3 кв. м та вбиральні № 12 площею 1,3 кв. м, загальною площею 31,8 кв. м. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що сторони під час шлюбу згідно з договором купівлі-продажу від 27 листопада 1991 року придбали квартиру АДРЕСА_1, яка складається з п‘яти житлових кімнат загальною площею 105,40 кв. м.

Вирішуючи спір про поділ вказаної квартири між колишнім подружжям, суд відступив від рівності часток подружжя і з урахуванням дітей, які будуть жити з матір‘ю, виділив позивачці 67/100 частин квартири, а відповідачу – 33/100 частин в мансардній частині будинку.

З таким висновком погодився й апеляційний суд.

Однак ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 213- 214 ЦПК України.

Так суд, виділяючи ОСОБА_4 у мансардному приміщенні кімнати площею 11,3 кв. м та 11,1 кв. м, кухню площею 4,8 кв. м, прохідну площею 3,3 кв. м та вбиральню площею 1,3 кв. м, загальною площею 31,8 кв. м у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не з‘ясував, чи можливо відокремити цю частину квартири в ізольовану квартиру, в якій буде тепло, газопостачання та водопостачання.

На а.с. 95 є довідка комунального підприємства "Берегівське бюро технічної інвентаризації" про те, що опалення на мансардному поверсі відсутнє, стіни мансардного поверху є дерев‘яними.

Відповідно до листа Берегівської філії ВАТ з газопостачання та газифікації "Закарпатгаз" мансардне приміщення не відповідає технічним вимогам для встановлення опалювального газового приладу, оскільки висота приміщення менша за 2,5 м, відсутня природна вентиляція та димовий канал (а.с. 102).

Суд вирішив по суті спір без з‘ясування усіх необхідних питань та без призначення експертизи, хоча для реального поділу квартири необхідні спеціальні знання та висновки відповідних служб.

Застосовуючи ч. 3 ст. 70 СК України при визначенні розміру часток при поділі майна подружжя суд не врахував, що ця норма права передбачає під терміном "діти" - неповнолітніх дітей, а дочка сторін, про яку йдеться в рішенні суду, є повнолітньою та має свою сім‘ю.

Таким чином, погодитись з обґрунтуванням суду щодо застосування ч. 3 ст. 70 СК України не можна.

Оскільки при вирішенні справи судом буди порушені норми матеріального та процесуального права, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 9 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.