Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2009 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення аліментів на утримання їхньої повнолітньої дочки - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка навчається в Рівненському державному гуманітарному університеті на денній формі навчання, у розмірі 550 грн. щомісяця, починаючи з дня пред’явлення позову, до досягнення нею двадцяти трьох років.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 3 березня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення аліментів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2009 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дочки, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 550 грн. щомісяця, починаючи з 11 грудня 2008 року, до закінчення нею навчання 30 червня 2009 року. Вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_7 має змогу надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дочки, ОСОБА_8, до досягнення нею двадцяти трьох років.

З такими висновками суду погодитись не можна.

За положенням ст. 199 Сімейного кодексу України (далі – СК України), якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу .

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) роз’яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів : досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу .

Тобто однією з умов для задоволення позову є можливість платника надавати матеріальну допомогу.

Судом установлено, що ОСОБА_7 є батьком повнолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. 11 листопада 2004 року шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 розірвано. ОСОБА_8 є студенткою п’ятого курсу денної платної форми навчання психолого-природничого факультету Рівненського державного гуманітарного університету, навчання повинна була закінчити в червні 2009 року.

ОСОБА_7 від другого шлюбу має неповнолітню дитину – ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2; знаходиться на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; інших прибутків не має; в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не зареєстрований; має проблеми зі здоров’ям, що підтверджується медичними довідками.

Ураховуючи встановлені обставини й вимоги закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 не має можливості надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній дочці - ОСОБА_8, у зв’язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Скасовуючи це рішення, апеляційний суд мотивував свої висновки тим, що повнолітня дочка потребує матеріальної допомоги, оскільки навчається на платному відділенні університету, стипендію не отримує, фактично перебуває на утриманні матері, яка не спроможна самостійно оплачувати навчання, батько добровільно матеріальну допомогу не надає, хоча зобов’язаний приймати участь у покриттю витрат на навчання.

Тобто висновок апеляційного суду про спроможність ОСОБА_8 надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої ОСОБА_8 взагалі відсутній.

Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права й порушив норми процесуального права, оскільки не встановив невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи чи неповне з’ясування цим судом обставин, що мають значення для справи.

Апеляційний суд помилково скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, тому це рішення підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 3 березня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає