Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Косенка В.Й., Барсукової В.М.,

Балюка М.І., Данчука В.Г., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Дзержинськвугілля" про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 липня 2008 року,

У березні 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що тривалий час він працював на шахті "Північна" державного підприємства (далі - ДП "Дзержинськвугілля") підземним забійником. За час роботи на шахті він отримав професійне захворювання, унаслідок якого його визнали інвалідом третьої групи та висновком МСЕК йому було встановлено 40 % втрати професійної працездатності. Унаслідок такого захворювання йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в фізичному болю та стражданнях. Він утратив змогу займатися звичними для себе справами, мало зустрічається з друзями, за станом здоров'я не може допомагати своїй дружині.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 28 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 липня 2008 року, у позові відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити у справі нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, відмовляючи в позові, посилався на Закон України "Про охорону праці" (2694-12) , яким передбачено, що відшкодування шкоди, спричиненої робітнику у зв'язку з ушкодженням здоров'я або його смерті, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а не роботодавцем.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Установлено, що ОСОБА_1 під час роботи на шахті "Північна" ДП "Дзержинськвугілля" отримав професійне захворювання. 16 січня 2008 року висновком МСЕК йому встановлено 40 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Однак із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) виключена ч. 3 ст. 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) .

На час звернення позивача до суду (березень 2008 року) Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.

Оскільки порушення судами норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 липня 2008 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.