Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2004 року за ним визнано право користування квартирою АДРЕСА_1. У спірній квартирі він проживав з 1999 року до 10 квітня 2007 року, за цей час змінилось 5 власників квартири, останнім власником є відповідачка. Оскільки з 10 квітня 2007 року відповідачка не пускає його у квартиру, позивач просив вселити його в спірну квартиру.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до рішення суду позивач набув право користування спірною квартирою і оскільки це право порушено відповідачкою, то воно повинно бути поновлено шляхом вселення позивача у квартиру.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, власником спірної квартири є відповідачка у справі - ОСОБА_2, про що свідчить договір купівлі-продажу від 2 квітня 2007 року, укладений між нею та ОСОБА_3 (а.с. 15).

Згідно з рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2004 року за позивачем визнано право користування спірною квартирою як за колишнім членом сім'ї власника квартири - ОСОБА_4 (а.с. 7).

Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає право колишнього члена сім'ї власника користуватись займаним приміщенням.

Але оскільки права члена сім'ї колишнього власника є похідними від права власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення колишні члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням.

Отже, за цих обставин і вимог закону, який регулює спірні правовідносини, є обґрунтованим висновок районного суду про відмову в задоволенні пред'явленого ОСОБА_1 позову.

Зазначеного апеляційний суд не врахував і помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2008 рокускасувати, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.