6-23802св8 Про поділ майна подружжя - 28.01.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2008 року,

У серпні 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовами про поділ майна подружжя, мотивуючи вимоги тим, що з 18 грудня 1998 року до 2 серпня 2004 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Посилаючись на те, що добровільно здійснити поділ спільного майна не можуть, просили здійснити поділ їхнього спільного сумісного майна.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 липня 2008 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Проведено поділ майна, зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію в сумі 4 500 грн. у рахунок вартості вкладу в придбанні квартири АДРЕСА_1 та іншого спільного сумісного майна на суму 10 859 грн., усього - 15 359 грн.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано. Проведено поділ спільного майна, зокрема, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю у вартості майна у розмірі 55 грн. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/9 частин квартири АДРЕСА_1.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та частково скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 18 грудня 1998 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від якого сторони спільних дітей не мають.

Рішенням Броварського міського суду Київської області від 2 серпня 2004 року шлюб сторін розірвано.

1 жовтня 1998 року між орендним підприємством (далі - ОП "Броварипромжитлобуд") та ОСОБА_2 був укладений договір № 58 про дольову участь у будівництві 78-квартирного жилого будинку АДРЕСА_1, відповідно до якого на будівництво трикімнатної квартири № 4 ОСОБА_2 зобов'язувалась сплатити до 7 жовтня 1998 року повну вартість квартири в сумі 50 050 грн.

На підставі договору від 1 жовтня 1998 року ОСОБА_2, ОП "Броварипромжитлобуд" та Броварською меблевою фабрикою "Дружба" 6 жовтня 1998 року був укладений договір № 58, згідно з яким Броварська меблева фабрика "Дружба" зобов'язувалась відвантажити будівельні матеріали ОП "Броварипромжитлобуд", яке повинно передати ОСОБА_2 у власність трикімнатну квартиру в будинку АДРЕСА_1. Одночасно ОСОБА_2 зобов'язувалась сплатити фабриці 47 850 грн. заборгованості за послуги з відвантаження ОП "Броварипромжитлобуд" будівельних матеріалів.

Згідно з квитанціями до прибуткових касових ордерів ОСОБА_2 Броварській меблевій фабриці "Дружба" було сплачено 38 850 грн.

Рішенням Броварського міського виконавчого комітету від 16 травня 2000 року № 142 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Визнаючи спірну квартиру спільною сумісною власністю сторін та визначаючи частку ОСОБА_1 у праві власності на квартиру, апеляційний суд не навів розрахунків, за якими з установленої судом загальної вартості квартири - 47 850 грн. та внесеної спільно сторонами під час шлюбу суми - 9 тис. грн. (з яких 4 500 грн. за висновком суду належить ОСОБА_1) визначив, що його частка складає 30/319. У той же час за результатами арифметичних дій виходячи з установлених судом, сум внесених спільно сторонами, ця частка могла відповідати 94/1000 або 47/500 [4500 грн. (9 000 : 2) від 47 850 грн. = 9, 4 %].

При цьому апеляційний суд залишив поза оцінкою факт відчуження сторонами під час шлюбу за договором дарування від 7 липня 2000 року 1/3 частини спірної квартири ОСОБА_3, яка у вартісному виразі від загальної вартості квартири, а саме 47 850 грн., складає 15 950 грн., тобто більше ніж перебувало в спільній власності подружжя й більше частки ОСОБА_1 (а.с. 53).

Не врахувавши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про залишення в спільній власності сторін спірної квартири та наявності частки ОСОБА_1 у цій квартирі після відчуження ними 1/3 частини цієї квартири ОСОБА_3

Відмовляючи ОСОБА_2 у визнанні гаража спільною сумісною власністю подружжя й поділі грошової суми, отриманої ОСОБА_1 від реалізації 26 травня 2005 року цього гаража після припинення сторонами шлюбу, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що гараж підлягає виключенню зі спільної сумісної власності подружжя.

Так, судом не оспорюється той факт, що зазначений гараж (як будь-яке майно) було придбане під час шлюбу за спільні кошти подружжя, що відповідно до ст. 22 КпШС України (чинної на час спірних правовідносин) визначає це майно як спільну сумісну власність сторін.

Відмовляючи у визнанні гаража спільною сумісною власністю подружжя з тих підстав, що в розумінні ст. ст. 181, 182, 334 ЦК України (чинність яких поширюється на правовідносини, що виникли після 1 січня 2004 року) гараж не є нерухомим майном, що підлягає поділу, апеляційний суд не врахував, що спір сторін стосувався не поділу нерухомого майна, а поділу отриманих ОСОБА_1 коштів від його реалізації.

Судами також установлено, що сторонами в шлюбі придбано автомобіль "Део Ланос", номерний знак НОМЕР_1, який перебував у розпорядженні та користуванні ОСОБА_2 і який знаходився в неї після розірвання шлюбу та на час вирішення спору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про виділення цього автомобіля ОСОБА_2 та ухвалюючи нове рішення про передачу його ОСОБА_1, апеляційний суд єдиним мотивом такого рішення зазначив лише той факт, що позивач не проживає в спірній квартирі.

Ураховуючи, що від встановлення складу спільного майна подружжя та його вартості залежить вирішення питання про визначення розміру часток кожного з подружжя в цьому майні та про його фактичний поділ, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в повному обсязі.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Київської області.