Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні об'єкти" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2006 року,

У серпні 2005 року ТОВ "Будівельні об'єкти" звернулося до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що він побудував 90-квартирний житловий будинок АДРЕСА_1, на який у лютому 2005 року отримав свідоцтво про право власності. Будівництво здійснювалося за рахунок його власних коштів і залучених коштів громадян.

Так, 12 вересня 1998 року між ним і ОСОБА_1було укладено договір № 81 про дольову участь в будівництві житла, за яким ОСОБА_1 у рахунок отримання трикімнатної квартири № 81 у цьому будинку взяв на себе зобов'язання надати та встановити в будинку металеві двері й гаражні ворота на загальну суму 41833 доларів США, що відповідало вартості цієї квартири.

Одночасно відповідач виявив бажання придбати ще одну двокімнатну квартиру № 82, розташовану в цьому ж будинку. Він погодився на укладення з ОСОБА_1другого договору на загальних підставах, тобто за умовою оплати відповідачем частки в будівництві житла, виходячи з розрахунку 536 доларів США за 1 кв. м загальної площі квартири № 82.

Відповідач погодився на такі умови та був внесений у загальний список дольових учасників будівництва, як особа, що інвестує будівництво квартир № 81 і № 82.

При перевірці повноти оплати учасниками будівництва їх дольової участі в будівництві будинку було виявлено, що ОСОБА_1 договору з позивачем про дольову участь у будівництві квартири № 82 не укладав та свою частку в її будівництві не оплатив, проте після здачі будинку в експлуатацію зайняв обидві квартири.

Оскільки ОСОБА_1 фактично вчинив самоуправні дії, ТОВ "Будівельні об'єкти" просило суд зобов'язати відповідача не чинити товариству перешкод у користуванні квартирою № 82 по АДРЕСА_1 та виселити його з цієї квартири.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2006 року, позов задоволено: зобов'язано ОСОБА_1 не перешкоджати позивачу в користуванні та розпорядженні квартирою № 82 по АДРЕСА_1 та виселено його з цієї квартири разом з усіма проживаючими з ним особами.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довів фактів укладення з позивачем договору про дольову участь у будівництві квартири № 82 чи фінансування цього об'єкту нерухомості, а тому дійшов висновку про безпідставне зайняття відповідачем спірної квартири.

Залишаючи заочне рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд дійшов висновку, що надані ОСОБА_1 в апеляційну інстанцію докази щодо фінансування будівництва спірної квартири та наявності між сторонами договірних відносин не спростовують висновків місцевого суду.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Вбачається, що ОСОБА_1в суді апеляційної інстанції надано копію договору про дольову участь у будівництві житла за № 82 від 10 жовтня 1998 року, укладеного між ним і ТОВ "Будівельні об'єкти" (а.с. 214), за яким сторони визначили частку відповідача у будівництві будинку, що становила 66937 грн. або 19687 доларів США, та домовилися про її оплату шляхом надання ОСОБА_1будівельних матеріалів та послуг, пов'язаних із закінченням будівництва будинку.

Переглядаючи справу, апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214, 303 ЦПК України не взяв до уваги, що цей договір за своїми умовами (способом оплати вартості житла) є схожим з умовами договору від 12 вересня 1998 року щодо будівництва квартири № 81, від імені позивача був підписаний тією ж посадовою особою; містить письмову примітку написану від імені ТОВ "Будівельні об'єкти" про проведення повної оплати квартири № 82 станом на 10 лютого 2002 року; проведення поставки матеріалів та послуг на суму 55285 доларів США (397899 грн.) та майбутнє повернення позивачем після закінчення будівництва будинку за поставку матеріалів 192229 грн. (35598 доларів США), і належним чином не перевірив доводів відповідача про повну оплату вартості квартири № 82.

Таким чином апеляційний суд, досліджуючи нові докази у справі, що не були досліджені місцевим судом, не встановив обставин, які мають суттєве значення для її вирішення, та не виконав покладених на нього процесуальних обов'язків.

З огляду на наведене, постановлену в справі ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 24 листопада 2006 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.