Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Балюка М.І., Гуменюка В.І.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення виплати аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 24 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення виплати аліментів.

У заяві зазначали, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.02.1987 року по 22.03.2005 року. Від шлюбу мають двох дітей: сина - ОСОБА_4, 1989 року народження, та доньку - ОСОБА_5, 1993 року народження. Постановою Харцизького міського суду від 15.09.2003 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки заробітку, але не менше 1/2 частини неоподаткованого мінімуму доходу громадян, починаючи з 4.09.2003 року.

Посилаючись на те, що з 2005 року відповідач сплачує аліменти несвоєчасно, просила з урахуванням уточнених позовних вимог стягнути пеню за прострочення виплати аліментів за період з 1.02.2005 року по 1.11.2007 року у розмірі 31 861 грн. 42 коп., суму інфляції -1 076 грн. 50 коп., 3% річних - 261 грн. 87 коп., а всього 33 199 грн. 79 коп. та понесені судові витрати.

Рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 24 березня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2000 грн. неустойки (пені) за прострочення виплати аліментів за період з 1.11.2006 року по 31.10.2007 року та судові витрати. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким їх вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимог позивачів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення виплати аліментів застосовується встановлений ст. 258 ЦК України однорічний строк позовної давності.

Погодитись з такими висновками суду не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

У частині першій статті 20 Сімейного кодексу України зазначено, що до вимог, які випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

Виходячи з наведеного, оскільки правовідносини щодо відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) врегульовані ст. 196 Сімейного кодексу України, на яку не поширюються обмеження щодо строку позовної давності, визначені в ст. 20 цього ж Кодексу, висновки судів про застосування до спірних правовідносин ст. 258 Цивільного кодексу України щодо однорічного строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені) є помилковим і таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права.

Крім того, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 року "Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) у п. 22 роз'яснив, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками.

В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Також зазначені судом першої інстанції суми заборгованості з виплати аліментів, з яких судом обчислено неустойку, не відповідають даним виконавчого провадження і розрахунок пені зроблений не у відповідності до вимог ст. 196 Сімейного кодексу України.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості і зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 24 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 червня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.