Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 жовтня 2008 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе" (далі - ВАТ "Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе", відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми (далі - Фонд) про відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що з 16 травня 1980 року він знаходився у трудових відносинах з ВАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", де працював формовщиком, а з 10 серпня 2005 року переведений сторожем. Указував, що під час роботи на вказаному підприємстві він отримав професійне захворювання, у зв'язку з яким йому у вересні 2005 року вперше встановлено 60 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності, а 28 вересня 2007 року повторно встановлено 65 % втрати професійної працездатності. Посилаючись на те, що внаслідок отриманого професійного захворювання йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у фізичних та психічних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, необхідністю переведення на нижчеоплачувану роботу по причині значної втрати професійної працездатності, що призвело до додаткових страждань, позивач просив стягнути з відповідачів 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 9 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 29 жовтня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми на користь ОСОБА_1 6 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Фонд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що в результаті професійного захворювання позивачу завдано моральних страждань, які на підставі ст.ст. 21 та 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" повинен відшкодувати Фонд.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) в разі стійкої втрати професійної працездатності право на отримання потерпілим страхових виплат, в тому числі і виплати за моральну (немайнову) шкоду, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

В основу рішення про часткове задоволення позову суд крім висновку МСЕК від 23 вересня 2005 року, яким позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності, поклав також висновок МСЕК від 28 вересня 2007 року, яким ОСОБА_1 встановлено 65 % втрати працездатності, не врахувавши при цьому, що на підставі п. 22 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено на 2007 рік дію абзацу четвертого статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей, що не дає підстав для застосування норми закону, яка встановлює одним із завдань страхування від нещасного випадку на виробництві відшкодування Фондом моральної шкоди.

Отже висновок МСЕК від 28 вересня 2007 року про встановлення позивачу 65 % втрати професійної працездатності не може бути підставою для стягнення з Фонду на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди. Суд на зазначене уваги не звернув та помилково визначив розмір відшкодування Фондом за завдану позивачу моральну шкоду відповідно до цього висновку МСЕК.

Разом з тим, відмовляючи за необґрунтованістю у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди до ВАТ "Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе" як до роботодавця, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, не врахував, що зупинення, а в подальшому і скасування права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , не позбавляє їх права на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) за наявності підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 29 жовтня 2008 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.