6-21492св08 Про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним - 24.12.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 серпня 2008 року,

У березні 2007 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 5 листопада 1995 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 17 вересня 2004 року рішенням Зимноводівської сільської ради № 364 ОСОБА_2 безоплатно передано в приватну власність для індивідуального житлового будівництва, господарських будівель і споруд земельну ділянку № 100 площею 950 кв. м., що розташована в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області у районі "Південний". Указувала, що ОСОБА_2 22 червня 2006 року надав довіреність ОСОБА_3 на розпорядження всім належним йому майном, який 29 червня 2006 року уклав договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки з ОСОБА_4 Вважаючи даний договір земельної ділянки незаконним, оскільки укладений без її згоди, ОСОБА_1 просила визнати цей договір недійсним.

Рішенням Пустомитівського районного суду від 19 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14 серпня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 5 листопада 1995 року ( а.с. 5).

Рішенням Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області двадцятої сесії четвертого скликання від 17 вересня 2004 року ОСОБА_2 безоплатно передано земельну ділянку № 100 площею 950 кв.м, що розташована в с. Зимна Вода для будівництва індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд.

6 травня 2006 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

22 червня 2006 року ОСОБА_2 надав довіреність ОСОБА_3 на право володіння, користування та розпорядження його майном.

29 червня 2006 року ОСОБА_3, який діяв за дорученням ОСОБА_2, уклав із ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки № 100 площею 0,095 га, що розташована в с. Зимна Вода, квартал забудови "Південний", Пустомитівського району Львівської області.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, районний суд, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що земельна ділянка передана безоплатно в приватну власність тільки одному з подружжя - ОСОБА_2 - без залучення коштів подружжя, на спірній земельній ділянці відсутні будь-які будівлі, а тому ця земельна ділянка не може бути спільною сумісною власністю подружжя.

Зазначений висновок є правильним, відповідає матеріалам справи й вимогам закону.

Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту ст. 60 СК України слід дійти висновку, що режим спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям за час шлюбу, встановлюється в разі, коли майно набуте, тобто придбане або створене за рахунок спільних коштів подружжя чи їх спільної праці або передане їм у спільну сумісну власність безоплатно з підстав, передбачених законом.

Оскільки судом установлено, що земельна ділянка передана безоплатно в приватну власність ОСОБА_2, а не в спільну сумісну власність подружжя й спільні кошти подружжя не залучались із метою її освоєння, зазначена земельна ділянка подружжям не забудована, то висновок районного й апеляційного суду про те, що ця земельна ділянка не є спільною сумісною власністю подружжя, відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального або процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 14 серпня 2008 року залишити без змін.