Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, виконавчий комітет Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради, Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права спільної сумісної власності, визначення частки, визнання договору довічного утримання частково недійсним та визнання права власності на частку будинку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2008 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1, звернувшись до суду з указаним позов, зазначав, що він постійно проживав разом із своїми батьками - ОСОБА_2, ОСОБА_4 та сестрою - ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 У 1976 році ОСОБА_3 переїхала на постійне місце проживання в м. Маріуполь. З цього часу він за власні кошти та за домовленістю з батьками на протязі 20 років до зазначеного будинку прибудував жилі прибудови площею 65,9 кв.м., споруди і гараж площею 23 кв.м. На даний час спірний будинок складається з двох квартир і зареєстрований на ім'я відповідача. В квартирі № 2 проживає він разом із сім'єю, а в квартирі № 1 - відповідач. Сплата комунальних послуг за спірний будинок на протязі 15 років здійснюється за двома окремими особовими рахунками. Тому він вважає, що у них з ОСОБА_2 виникло право спільної сумісної власності на будинок.

9 березня 2006 року між ним та відповідачем було укладено договір довічного утримання, за умовами якого відповідач передав йому у власність спірний будинок, а він зобов'язався його довічно утримувати Однак вважає, що даний договір необхідно визнати частково недійсним, оскільки спірний будинок належить йому та відповідачу на праві спільної сумісної власності, а тому відповідач не мав права при укладенні договору розпоряджатись належною йому, позивачу, часткою будинку.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати спірний будинок спільною власністю його та відповідача, визначити в будинку його частку, визнати частково недійсним договір довічного утримання в частині розпорядження належною йому часткою в будинку, визнати за ним право власності на квартиру № 2 в спірному будинку, споруди та гараж.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2007 року позов задоволено. Визнано спірний будинок спільною власністю позивача та відповідача. Визначено, що частка позивача в будинку становить 75/100 часток і складається з жилих прибудов літ. А1-1, А2-1, А3-1 площею 65,9 кв.м., споруд №№ 1-4, І, ІІ та гаражу літ. Б площею 23 кв.м. Визнано договір довічного утримання, укладений 9 березня 2006 року між позивачем та відповідачем, в частині відчуження ОСОБА_2 частки позивача - недійсним. Визнано за позивачем право власності на квартиру № 2 в спірному будинку, споруди №№ 1-4, І, ІІ та гараж літ. Б, що становить 75/100 часток спірного будинку.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2008 року зазначене рішення районного суду скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду і залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для скасування ухвали апеляційного суду відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Матеріали справи та доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.