Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 вересня 2008 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль марки "Лексус-RX 330", державний номер НОМЕР_1, посилаючись на те, що в грудні 2005 року вона придбала вказаний автомобіль у відповідача за 240 000 грн., однак договір купівлі-продажу автомобіля не укладався, а було оформлено довіреність на її ім'я з правом розпорядження вказаним автомобілем. У подальшому відповідач 15 травня 2006 року скасував видану довіреність. За таких обставин позивачка просила задовольнити її позов, а також, уважаючи дії ОСОБА_2 стосовно неї шахрайськими, стягнути з відповідача на її користь 10 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 вересня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки "Лексус-RX 330, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований у МРЕВ-4 м. Києва на ім'я ОСОБА_2

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і передати справу на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та визнаючи за позивачкою право власності на спірний автомобіль суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що згідно з показаннями свідків, самої ОСОБА_1 та пояснень ОСОБА_2 у кримінальній справі № 02-8793, що була дослідження у судовому засіданні 3 вересня 2008 року, відповідач продав, а позивачка купила у нього спірний автомобіль, після чого ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 на автомобіль генеральну довіреність, на яку послався суд як на підтвердження факту укладання договору купівлі-продажу спірного автомобіля.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Частиною 1 ст. 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Судом установлено, що 30 грудня 2005 року ОСОБА_2 видав на ім'я позивачки довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоркіною В.Г., відповідно до якої уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися (продати, обміняти, здавати в оренду та інше) належним йому на праві власності спірним автомобілем.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 цього ЦК України (435-15) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.

Визнаючи доводи позивачки обґрунтованими як такі, що підтверджені належними доказами та поясненнями свідків, суд не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків.

Як встановлено судом першої інстанції і зазначено у рішенні суду, ОСОБА_2 заперечував факт продажу спірного автомобіля та отримання від позивачки коштів у сумі 240 000 грн. за нього, а стосовно пояснень даних ним 12 січня 2006 року оперуповноваженому Дарницького РУГУ МВС України в частині продажу автомобіля ОСОБА_1 відповідач вказав, що підписав ці пояснення, не читаючи їх.

Суд на зазначене уваги не звернув та обґрунтував своє рішення про доведеність факту укладення сторонами договору купівлі-продажу спірного автомобіля лише показаннями свідків та виданою відповідачем позивачці генеральною довіреністю на спірний автомобіль, яка сама по собі не свідчить про укладення сторонами договору купівлі-продажу автомобіля.

Таким чином, правильно встановивши фактичні обставини справи, судом ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 вересня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.