Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання договору дарування 1/3 частки житлового будинку і земельної ділянки недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування 1/3 частки житлового будинку і земельної ділянки недійсним, визнання права власності на частку житлового будинку та земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2007 року,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що 23 травня 2003 року він придбав і став власником житлового будинку АДРЕСА_1, а в подальшому - власником присадибної земельної ділянки, яку приватизував.

16 лютого 2006 року між ним і ОСОБА_2 було укладено договір дарування належної йому 1/3 частки цього будинку та присадибної земельної ділянки.

Цей правочин він вчинив під впливом обману та помилки, що має істотне значення, оскільки відповідачка обіцяла виконувати обов'язки дружини та вести спільне господарство, але після оформлення договору дарування відмовилася від виконання обіцяного, поміняла замки на вхідних дверях та не допускає його в будинок.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 вказав на те, що придбав спірний будинок у той час, коли рішення суду від 20 травня 2003 року про розлучення з його дружиною ОСОБА_3 не набрало законної сили, тому будинок, на його думку, є спільною сумісною власністю подружжя і міг відчужуватися лише за згодою ОСОБА_3

Оскільки договір дарування було укладено під впливом обману, помилки та без згоди ОСОБА_3, позивач просив суд визнати його недійсним.

ОСОБА_2 позов не визнала та пред'явила зустрічний позов про визнання договору дарування 1/3 частки житлового будинку і земельної ділянки недійсним, визнання права власності на частку житлового будинку та земельної ділянки.

Зазначала, що перебувала з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах із липня 2002 року до травня 2006 року, а тому 23 травня 2003 року спірний будинок було придбано та в подальшому відремонтовано за спільні кошти. На прохання узаконити її право на частку будинку ОСОБА_1 погодився подарувати лише 1/3 частку. Вона змирилася з цим, оскільки прагнула зберегти сім'ю. Проте ОСОБА_1 пішов від неї до іншої жінки й намагається позбавити її права власності на належне їй майно.

Оскільки ОСОБА_3 участі в придбанні спірного будинку не приймала, а договір купівлі-продажу будинку в частині покупця, а також договір дарування були удаваними, ОСОБА_2 просила суд поновити строк позовної давності, визнати договір дарування від 16 лютого 2006 року недійсним та визнати за нею право власності на частину спірного будинку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2007 року в первісному та зустрічному позовах відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2007 року прийнято відмову представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від позову до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 1/3 частки житлового будинку і земельної ділянки, як укладеного внаслідок помилки й обману, рішення місцевого суду в цій частині скасовано із закриттям провадження у справі.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2007 року рішення місцевого суду в частині вирішення первісного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким первісний позов задоволено: договір дарування 1/3 частки будинку АДРЕСА_1 та присадибної земельної ділянки, укладений 16 лютого 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, визнано недійсним, а в решті рішення місцевого суду залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в первісному та зустрічному позовах, місцевий суд виходив із того, що правові підстави для визнання спірного договору дарування недійсним відсутні.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення первісного позову та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому відсутність згоди ОСОБА_3 на його відчуження ОСОБА_1 є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевим судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2003 року, а свідоцтво про розірвання шлюбу ОСОБА_3 одержала 16 вересня 2003 року.

Спірний будинок було придбано ОСОБА_1 23 травня 2003 року під час роздільного проживання з дружиною ОСОБА_3 при фактичному припиненні їх шлюбних відносин із липня 2002 року та під час існування фактичних шлюбних відносин із ОСОБА_2

16 лютого 2003 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/3 частку спірного будинку та присадибної земельної ділянки.

Переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України цих висновків місцевого суду не спростував та не взяв до уваги, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС України спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відчужена за спірним договором частка земельної ділянки є окремим об'єктом права власності й набута ОСОБА_1 у власність в порядку приватизації 21 травня 2004 року.

За таких обставин, апеляційний суд не мав правових підстав для визнання відчуженого за спірним договором дарування майна спільною власністю колишнього подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки це майно було набуто ОСОБА_1 у власність під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу з липня 2002 року.

Суд першої інстанції, встановивши на підставі доказів, яким дав належну оцінку, факт правомірності укладення спірного договору дарування, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним з підстав, що були заявлені в первісному позові.

Таким чином місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими обставинами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2007 року скасувати, а рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 15 серпня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.